Минулого тижня нарешті подивився фільм «Матч». Фільм, знятий нашими «братами»-росіянами про те, як футболісти київського «Динамо» у часи війни обіграли команду німецьких офіцерів. Після чого усі нібито були розстріляні.
Тему для фільму звичайно обрали непогану. Прикрашена у радянські часи історія про «матч смерті» просто просилася на екранізацію. А от зняли фільм — так собі. Сергій Безруков дуже вже мало нагадував воротаря футбольної команди. Іще менше він нагадував українця. Постійно говорив «шо» і норовив перейти на якийсь блатний жаргон. Чим до болі нагадував себе у ролі Саші Бєлого.
Але не сподобалось у фільмі навіть не це. Не сподобались українці. Точніше те, як їх показали наші «брати»-росіяни у цьому фільмі. Якби я був простим жителем Московщини, Воронежщини чи Псковщини, то з цього фільму я б дізнався, що: а) українці були зрадниками і поліцаями; б) українці були підлими і хитрими людьми; в) українці були мародерами і крадіями.
Взагалі українців у цьому фільмі постійно виставляють у ненайкращому світлі. Так, коли представник ОУН зустрічає німців, вони відверто сміються з його німецької: «Он думает, что говорит по-немецки!». А коли він починає говорити українською, його швидко зупиняють: «Мы не понимаем! Говорите по-русски!».
Потім, уже в іншій сцені, нам демонструють будівлю міської ради. На ній поруч із вітанням Гітлеру висить транспарант із написом «Слава вільній Україні!». Таким чином глядачу доволі прямолінійно проводять пряму асоціацію між фашизмом і українським націоналізмом.
Після перегляду фільму лишається замислитись: а чому українців показали саме так? Випадково? Сумніваюся. Якщо фільм про героїчних футболістів та поганих фашистів, то це і треба було б показати. Але у «Матчі» чомусь навіть німці виглядають симпатичнішими за українців. Наприклад, у одній зі сцен німецькі офіцери зупиняють українських поліцаїв, які ногами б’ють євреїв. Виходить, що німці, хоч і вороги, але нація культурна і вихована. А українців вистачає лише на те, щоб «копати» ногами лежачих та розстрілювати мирних жителів. «Есть полицаи - пусть они этим и занимаются», — говорить один німець іншому.
Лише один українець у фільмі викликає симпатію. Це футболіст Микола, який зрештою вирішує грати на перемогу до кінця. Але і він у одній зі сцен, ніби між іншим, підкреслює, що він — «радянський спортсмен». І одразу згадуєш, що тоді ж не було нічого українського, було все радянське.
Подивишся ось такі російські фільми. Згадаєш знятого ними «Тараса Бульбу». І хочеться попрохати: шановні «брати»-росіяни! Зніміть щось про Стеньку Разіна, про Олександра Невського, про Распутіна, зрештою. Але не знімайте, будь ласка, фільмів про Україну!
