Вхід | Реєстрація

Хто такі лохи і де вони живуть

Пригадуєте, як в одному давньому радянському фільмі неписемні українські селяни намагались вслід за міською вчителькою написати крейдою на маленьких дощечках нерівними буквами фразу «Ми не раби, раби не ми!». А тоді разом з нею і хором повторювали: «Ми не ра-би, ра-би не ми»?
Було. Було таке колись.
Давно було. Тоді ще з безграмотністю боролись. Тепер всі, всі грамотні, освічені й інтелігентні дуже. А розумні, аж страшно!
Тепер і змагаємось за інше. За голоси виборців! Он воно як тепер. Все ж таки 21 століття за вікнами історії. Тепер прогрес. Скрізь технології. Електоратом тепер називають колись безграмотних селян.
А Лохвиця й лохвичани й тоді були. Були, існували, букви вчили, слова різні, повторювали за більшовицькими агітаторами. Доповторювалися до ручки, коли люду нашого майже не лишилося на білому світі.
Дійшли ми у 1980-их роках лише до знаменитого «шніцеля по-лохвицьки», який в ресторані з гучною назвою «Україна» продавався. Тепер на місці того ресторану якийсь бізнес-центр. Подейкують, що дуже схожий зовні на синагогу.
Не вживали тоді лише слів та словосполучень - «лох, «лохонувся», «кинути лоха», зрештою не було й слова «лохотрон».
Не було тоді й виборів, як вищого ступеня цього «лохотрону».
Тепер майже кожен із посланців від кандидатів на високий пост Президента Україна, в»їжджаючи з агітаційною метою до нашого містечка з вимовною назвою «Лохвиця», про себе зауважує про себе цю трохи дивакувату назву й… хоче тримати місцевих виборців за… лохів й крутить разом з нашими поплентачами… «лохотрон».
А, між іншим, згідно з „Великим тлумачним словником сучасної української мови” (Київ, Ірпінь, ВТФ „Перун”, 2004, с.496), одним із значень слова ”лох” є „кущ або дерево родини маслинкових із вузьким сріблястим листячком і запашними жовтими квітками; дика маслина”; інше значення слова „лох” – самець лосося у період нересту, ще інше – „лох” – це слово „лох” на жаргоні – „дурна людина, простак; наївна, довірлива людина”; отож – кинули лоха – це обдурити простака.
Точно! Підходить на всі сто відсотків! За простаків тепер нас тримають, перепрошую, за лохів. А ми всі плещемо в долоні, радіємо до нестями, гордимось, що до нашої Лохвиці такі великі люди завітали, щоб порадидись з нами про справи державні. Дядьки наші партійні коло столичних сидять, кивають дружно головами, піддакують.
А одна була активістка «партєйна» до того дійшла, що вірші почала читати, аж очі під лоба пустила. Зрадів дуже столичний нардеп, засміявся. Зауважив, мабуть, на майбутнє, що у нас у Лохвиці така талановита «женщіна» є. Не жінка, а бойовий багнет партії, гвіздки б з таких робити. Як писав Маяковський – «… Гвозді би дєлать із етіх людей, не било б в мірє крєпчє гвоздей!..». М-да!
Ось був нещодавно агітатор від Якуковича нардеп Анатолій Толстоухов. Поважна ніби людина – колишній міністр, під час помаранчевої революції у своєму кабінеті при вулиці Грущевського у Києві стійко тримався, так і не вийшов до революційної «толпи».
Герой, та й годі!
Від подачок ющенківських відмовився – дач там різних, автомобілів, тихзого наукового життя, різного такого непотребу, бо принциповий дуже.
Борець за ідею, регіональну!
Тоді, сказав лохвичанам Толстоухов, він взяв, розсердився та саму правдиву книжку про цю ж таки революцію написав. Таку правдиву, що самі австрійці зачитувались, а тоді взяли й зацитували.
А на запитання «свободівця» Олександра Панченка – чи володіє він, Анатолій Володимирович, вільно німецькою мовою відповісти забув. Бо ж, подумав було собі Олександр, якщо ж Інтернет-портал в Австрії зміг зацитувати його, тостоухівську, точніше українську кирилицю, то, напевно, знає й німецьку цей поліглот від Партії Регіонів. Книжка, мабуть, дійсно правдива, бо австрійці - то дуже поважні люди, вони навіть нинішнього Президента Ющенка після його отруєння на ноги поставили. Керує Віктор собі й досі. Каже, що й вдруге виберуть його. Еге.
А, якби не австрійці, якби ми тоді жили?
Запитав був ще О.Панченко у Тостоухова чим же кокретно ідеологія прісного блоку Кучми Лєоніда «За єдину Україну» (в народі - За ЄДУ) відрізняється від ідеології сучасної Партії Регіонів, а той йому візьми й скажи, влупи прямо межи очі лохвичанину, як доктор філософських наук, - та немає ще ніяких ідеологій в усій Україні, не зформувались, в стадії… Присоромив був тоді пан Анатолій настирливого лохвицького запитувальника, напевно згалав як наше містечко називається. Лохвиця – воно і є Лохвиця. А живуть там хто? Правильно, - лохвичани. Не ж лохи якісь! Отож!
Аж тут через два тижні й полтавський очільник, цілий губернатор, рухівець, вибачте, інтелектуал, Валерій Асадчев нагодився та й давай…. вслід за регіоналом Тостоуховим знову того ж таки Олександра Панченка соромити - за його вишиванку, за національну ідею нашу, а відповіді на жодне питання також не дав.
Так і не знаємо дотепер - чиї ж у нас в районі газові свердловини, хто їхні власники, скільки, зрештою, платить за гектар орендованої землі фермерське господарство Щурова?
Отож, однакові вони і помаранчеві, і біло-голубі. Зачекаємо ще на білосердчених, що ті набридливому лохвицькому «свободівцю» скажуть.
Якщо ж міркувати за різними агітаторами, що лохвичани, буцімто, лохи, то як же бути з прізвищем Лохвицька, Лохвицький…
Перша з цих людей є Мірра Лохвіцкая, справжнє ім’я якої Марія. Народилася вона 19 листопада (2 грудня) 1869 року в Петербурзі в дворянській родині. Її мати була обрусілою француженкою, а тато – Алєксандр Лохвіцкій був професором, адвокатом й редактором „Судебного вестника”. Мірра Алєксандровна (в заміжжі – Жібер) навчалась в Московському Алєксандровському інституті. Кілька її віршів були видані окремою брошурою ув Москві в 1988 році, а далі вона почала друкуватися в різних російських журналах. 1896 року Мірра випустила перший збірник поезії, за яким згодом (1898-1905) з’явилися ще чотири. Перші два томи вийшли друком в 1900 році другим виданням. Двічі за її вірші була присуджена російською Академією половинна Пушкінська премія. Назва „російської Сафо” правильно визначає основний характер її поезії, весь пафос якої присвячений коханню. Її вірши вишуканий, гармонійний,а створені нею постаті завєди яскраві й оригінальні. Досягнувши 21 року Марія (Мірра) одружилася з архітектором Євгенієм Зібером, народивши йому п’ятьох дітей. Кажуть, що, помираючи прадід, Мірри Кіндрат Лохвицький вимовив, що „вітер розвіяює запах мірри..”. Можливо, дізнавшись про сімейну притчу Марія Лохвіцкая вирішила змінити своє ім’я. Її прадід був містиком, й коли Мірру, яка промерла на 36-ому році життя, хоронили 27 серпня 1905 року на Нікольському цвинтарі в Петербурзі, знову пригадались її передсмертні слова:

„Я хочу умереть молодой,
Не люби, не грусти ни о ком,
Золотой закатится звездой,
Облетететь неувядшим цветоком».

До речі, сестра Мірри Лохвіцкої – письменниця Надєжда Теффі (Лохвіцкая, в заміжжі - Бучінская) народилась в травні 1872 року (хоча на могилі вказано рік народження як 1875-ий), вона друкувалась „Сатириконе”, „Русском Слове”, Календарі-довіднику „Товарищ”. Теффі виявила гострий погляд гумористки та співчуття до своїх персонажів дітям, старим, вдовам, батькам сімейств. В її оповіданням були також тварини, які були представлені, як люди...
Сташий брат обох сестер Лохвіцкіх – Ніколай Александровіч Лохвіцкій, який народився 7 жовтня 1867 (за іншими даними – 1898) року, закінчив 4-ий Московський кадетський корпус (1887), 2-ге Костянтиновське військове училище (1889), а також Ніколаєвську академію Генерального штабу по другому розряду (1900), служив в 105-ому піхотному Оренбургському полку, командний ценз відбув в лейб-гвардії Ізмайловському полку, деякий час служив в Павловському військовому чимлищі із зарахуванням по гвардійській піхоті на посадах бібліотекаря, квартирмейстера та ад’ютанта училища. Учасник російсько-японської війни (1904-05), полковник (1906), переведений до 145-го піхотного Новочеркаського імператора Алєксандра ІІІ полку й призначений молодшим штаб-офіцером. Від 30 травня 1912 року – командир 95-го піхотного Красноярського полку. Уасник Першої світової війни, нагороджений Георгієвською зброєю та орденом св.Георгія 4-го ступеню (1915), генерал-майор (лютий, 1915), командир бригади 25-ої піхотної дивізії (квітень, 1915), командир бригади 24-ої піхотної дивізії (травень, 1915). Учасник війни на території Франції, спочатку як командир 1-ої Особливої піхотної бригади, генерал-лейтенант (1917), командир російської військової бази в Лавалі (1918). У 1919 році виїхав на Схід Росії, де приєднався до військ адмірала Алєксандра Колчака, командир 3-го Уральського корпусу (1919), а згодом, 1-ою та 2-гою армією, пізніше (квітень-серпень, 1919) командувач Далекосхідною армією, представник Каппелевської армії при штабі отамана Г.М.Семьонова, в жовтня 1920 року вийшов із підпорядкування отмана Семьонова й визнав єдиними головнокомандувачем генерала барона П.М.Врангеля. В грудні 1920 року повернувся до Європи, від 1923 року замешкав у Парижі, голова Товариства монархістів-леґітимістів (від 1927), голова Ради по військовим і морських справах при великому князі Кирилє Владіміровіче, входив до складу Корпусу імператорських амрії та флоту, служив у військово-історичній місії французького військового міністерства. Автор праць „Бой при Вафангоу 1 и 2 июня 1940” (СПб, 1905), „О посередниках на манёврах. Положение корпуса у нас и в иностранных арміях” (СПб, 1911). Одружений з Анною Ніколаєвною, з дому Головіною (1875-1958), дочкою генерал-лейтената і сестрою генерала Ніколая Ніколаєвіча Головіна, від шлюбу від доньки – Анна та Наталія. Помер 5 листопада 1933 року, похований на російському цвинтарі Сент-Женевйов-де-Буа.
Батьком Марії (Мірри) та Надії (Тефі) й генерала Ніколая Лохвіцкіх був Алєксандр Владіміровіч Лохвіцкій, який народився 1830-го року, закінчив Московський універсиете, читав лекції з історії російського права в Рішельєвському ліцеї, а згодом енциклопедіяю права в Алєскандровському ліцеї. 1869 року залишив державну службу, ставши одним із редакторів „Судебного вестника” та почав виступати в якості захисника по кримінальних справах, був присяжним повіреним в Москві. Головні його праці – «О пленных по древнему русскому праву ХV-ХVІІ вв.”, (1855), „Губерния, её земские и правительственные учреждения” (1864), „Обзор современный коституций” (1862-63), „Курс русского уголовного права” (1868), а також численних менших праць, як от „Судебние следователи”, „Уголовные романы”, по поводу „Преступления и наказания” Достоевского. Якраз саме адвокатська діяльність Лохвіцкого викликала неоднозначні судження, московська рада при розглядів однієї з дисциплінарних справ навіть хотіла виключити його із числа присяжних повірених, однак ця постанова була скасована вищими судовими інстанціями. Помер Алєксандр Лохвіцкій у 1884 році.
Їхній прадід Конрад Андрєєвіч Лохвіцкій, містик та археолог, народився в 1774 році, помер в середині 1830-их років. Він був знайомим майже з усіма відомими містиками. Його містицизм вражає своэю дивністю й своєю більшою частиною виявився в сновидіннях, пророцтвах та відвертостях. Від нього самого залишились „Записки самою истиною совестию внушаемые, - для памяти” (1798), яка є цікавим матеріалом для історії містицизму в Російській імперії. Останнім часом Конрад Андрєєвіч Лохвіцкій займався арехелогією й зробив в Києві ряд відкриттів, серед яких „Материалы для истории мистицизма з России” (в „Трудах Киевской духовной академии”, 1863, №9, Закревский, „Описание Киева”.
Цікаво, як би назвали сучасні партійні такі різнокольорові агітатори тих, хто раніше носив прізвище «Лохвицькі»? Не знаю. Точніше, не впевнений!
…Знаю лише, що нам, лохвичанам, весь час треба перед такими виборчими зустрічами про себе або й вголос повторяти «ми не ло-хи, ло-хи не ми», а то, не дай Боже, столичні виборчі залицяльники можуть щось негарне про нас, лохвичан, подумати.
Давайте всі разом: «Ми не ло-хи...!», щоб аж у самій столиці та в Полтаві почули!

Автор: Сашко Сокира, www.ezheliy.ucoz.u


Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини України та Полтавщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
23 грудня 2009, 15:34 | Лохвиця | Політика


1. Гражданин / 20 квітня 2016, 07:42
По словам главного санитарного врача Киева Олега Рубана, только за прошлый год в столице 30 человек заразились гепатитом в парикмахерских. Достаточно малейшего пореза, чтобы подхватить вирус. К тому же в таких местах можно заразиться грибковыми и кожными заболевания. Причем не только во время маникюра или педикюра, но и после обычной стрижки. В Киеве работают около 500 экспресс-парикмахерских, где можно постричься за 30—50 гривен. Как правило, они расположены в обычных киосках возле метро или остановок транспорта. В таких «салонах» нет водопровода и канализации, а значит, мастер не может ни вымыть руки после каждого клиента, ни правильно обработать инструменты.
Впрочем, и клиенты элитных салонов не застрахованы от грибка или гепатита, если персонал не соблюдает правила дезинфекции и стерилизации и не следит за чистотой на своем рабочем месте. Именно через необработанные инструменты может передаваться гепатит. А во время стрижки случаются микротравмы. И если на расческах и ножницах останутся следы крови инфицированного гепатитом человека, вирус может передаться следующему клиенту при использовании того же необработанного инструмента. Симптомы заражения человек может почувствовать не сразу, недаром вирусный гепа-тит С называют «ласковым убийцей».
Клиенты парикмахерских, как правило, не сохраняют чеков. Да и не во всех салонах красоты их предлагают. А без чека практически невозможно доказать, что, воспользовавшись услугами именно этого салона, вы затем заболели. Поэтому надеяться на возмещение расходов на дорогостоящее лечение не приходится. Равно как и на наказание руководства заведения, в котором халатно относятся к чистоте и не уважают клиентов.
Столкнувшись с нарушениями в подобных заведениях, нужно писать жалобу в районную санэпидемстанцию. Потому что санврачи сейчас могут выйти на проверку только по обращению потребителя.
2. Оксана / 20 квітня 2016, 07:59
Пригадуєте, як в одному давньому радянському фільмі неписемні українські селяни намагались вслід за міською вчителькою написати крейдою на маленьких дощечках нерівними буквами фразу «Ми не раби, раби не ми!». А тоді разом з нею і хором повторювали: «Ми не ра-би, ра-би не ми»? Було. Було таке колись. Давно було. Тоді ще з безграмотністю боролись. Тепер всі, всі грамотні, освічені й інтелігентні дуже. А розумні, аж страшно! Тепер і змагаємось за інше. За голоси виборців! Он воно як тепер. Все ж таки 21 століття за вікнами історії. Тепер прогрес. Скрізь технології. Електоратом тепер називають колись безграмотних селян. А Лохвиця й лохвичани й тоді були. Були, існували, букви вчили, слова різні, повторювали за більшовицькими агітаторами. Доповторювалися до ручки, коли люду нашого майже не лишилося на білому світі. Дійшли ми у 1980-их роках лише до знаменитого «шніцеля по-лохвицьки», який в ресторані з гучною назвою «Україна» продавався. Тепер на місці того ресторану якийсь бізнес-центр. Подейкують, що дуже схожий зовні на синагогу. Не вживали тоді лише слів та словосполучень - «лох, «лохонувся», «кинути лоха», зрештою не було й слова «лохотрон». Не було тоді й виборів, як вищого ступеня цього «лохотрону». Тепер майже кожен із посланців від кандидатів на високий пост Президента Україна, в»їжджаючи з агітаційною метою до нашого містечка з вимовною назвою «Лохвиця», про себе зауважує про себе цю трохи дивакувату назву й… хоче тримати місцевих виборців за… лохів й крутить разом з нашими поплентачами… «лохотрон». А, між іншим, згідно з „Великим тлумачним словником сучасної української мови” (Київ, Ірпінь, ВТФ „Перун”, 2004, с.496), одним із значень слова ”лох” є „кущ або дерево родини маслинкових із вузьким сріблястим листячком і запашними жовтими квітками; дика маслина”; інше значення слова „лох” – самець лосося у період нересту, ще інше – „лох” – це слово „лох” на жаргоні – „дурна людина, простак; наївна, довірлива людина”; отож – кинули лоха – це обдурити простака. Точно!
3. Костович / 20 квітня 2016, 16:53
5.Гражданин
« таких «салонах» нет водопровода и канализации, а значит, мастер не может ни вымыть руки после каждого клиента, ни правильно обработать инструменты.
Впрочем, и клиенты элитных салонов не застрахованы от грибка или гепатита, если персонал не соблюдает правила дезинфекции и стерилизации и не следит за чистотой на своем рабочем месте. Именно через необработанные инструменты может передаваться гепатит. А во время стрижки случаются микротравмы. И если на расческах и ножницах останутся следы крови инфицированного гепатитом человека, вирус может передаться следующему клиенту при использовании того же необработанного инст»

А в Санжарських перукарнях стерилізуют інструменти ?
4. Санжаривець / 20 квітня 2016, 17:15
Распоряжением от 14 апреля, народным депутатам Украины увеличили зарплату с 6 400 до 17 650 гривен. Соответствующий документ опубликовала на своей странице в Facebook нардеп от БПП Ольга Червакова.
«С 15.04.16 г.. была увеличена депутатская зарплата. Она возрастет с 6400 до 17650 грн. Такая же сумма будет выделяться на депутатскую деятельность», - пишет депутат.
«Увеличивается также фонд оплаты труда помощников депутата: был 12500 грн, стал - 25000 грн. Вгсе суммы приведены без учета уплаты налогов, то есть на руки будет выдаваться меньше. Получать зарплату могут более пяти помощников. Ранее было 4», - подчеркивает Червакова.
Порадіємо за нашого народного депутата !
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Курс НБУ
Останні коментарі

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації