Чим ближче до виборів, тим наполегливіше деяких мешканців району запрошують вступити в одну політичну Партію. Популярну Партію. Майже таку ж популярну, якою колись була комуністична. Ну, ви здогадуєтесь, кого я маю на увазі. Сподіваюсь, здогадуєтесь.
Так от, багатьом працівникам бюджетних і небюджетних установ цілком ненав’язливо пропонують отримати партквиток цієї партії. Дуже ненав’язливо. Так, по-простому, знаєте. Типу: «Вступай, друже, до нас у партію. Ти, звичайно, можеш і відмовитися. Але у наш скрутний час важко буде знайти нову роботу. Сам розумієш». Люди, як правило, усе розуміють. І погоджуються.
І їх можна зрозуміти. Це, працюючи журналістом приватної, недержавної газети, можна скільки завгодно вправлятися у іронії та сарказмі. А якщо ти вчитель, який працює у державній школі, або медик, який працює у державній лікарні, тобі значно складніше. Адже зараз усе знову майже як у старі-добрі комуністичні часи. Ми говоримо «держава» — розуміємо «Партія». Говоримо «Партія» — розуміємо «держава». У нас навіть на білбордах усюди — Партія, Партія, Партія. Відкривають садки — заслуга Партії. Створюють робочі місця — заслуга Партії. У телевізійній рекламі — також вона. Виявляється, завтра село знову стане заможним. І усе це, звісно ж, — завдяки старанням Партії. (Цікаво тільки, коли це село було заможним? До розкуркулення і колективізації? — авт.) Подивишся, послухаєш і розумієш своїм куцим мозком, що Партія і держава — це одне й те саме. А як же може бути інакше?! Бо якщо усе робить Партія, то де ж тоді держава?!
І розумієш те, що простому працівнику бюджетної сфери відмовитися від спокусливої пропозиції щодо вступу в Партію практично неможливо. Адже якщо Партія=держава, то, відмовившись від партійного квитка, ти тим самим начебто протиставляєш себе усій країні. А так жити не можна. Точніше можна, але тобі не дадуть. Можуть, наприклад, допомогти швидко піти з роботи. За власним бажанням, звичайно. І тоді ти якщо і зможеш десь працевлаштуватись, то хіба що двірником і то бажано десь у іншій країні. Тому засуджувати людей, які іноді навіть всупереч власним принципам пишуть заяви у Партію, якось рука на клавіатуру не піднімається. Вони просто захищають свій (не такий вже і великий) заробіток і своє (можливо, не таке вже й світле) завтра, разом із Партією та державою долаючи шлях від стабільності до добробуту.
Але от у чому штука: людину то можна — переконанням чи залякуванням — загнати в одну популярну партію. Але це зовсім не буде гарантією, що ця людина за неї проголосує на виборах. Адже у кабінці кожен сам на сам зі своїм бюлетенем. Про це не варто забувати. І може цілком статися, що найчисельніша і найпопулярніша Партія набере менше голосів, ніж має членів.
Отож, якщо вам пропонують вступити — вступайте. Збережете собі роботу і нервові клітини. Якщо ж вам надто дошкулятимуть ображені принципи, то заспокойте їх тим, що це ненадовго. Максимум — до 28-го жовтня.
