Маленький репортаж із репетиції ветеранського хору.
Із невеличкого одноповерхового приміщення, розташованого неподалік райвідділу міліції, долинають негучні звуки музики і шум кільканадцяти голосів. Якщо зайти досередини, то у скромному, можливо, трохи затісному приміщенні можна побачити кілька десятків літніх чоловіків та жінок. Тут відбувається чергова репетиція ветеранського хору «Багряне листя».
Проводить репетицію новий художній керівник хору Іван Делія. Він щось потихеньку награє, а потім запрошує ветеранів розспівуватися.
— Перші голоси! Другі голоси! Тепер тільки жіночки!
Учасники хору розспівуються, повторюючи пісні, які їм доведеться виконувати на найближчих концертах. Один з дідусів, який сидить на крайньому стільці, слова співає через рядок.
— Я сьогодні перший раз прийшов — ще не знаю тексту, — зізнається він, — а ще мабуть різко співати почав, бо щось аж у грудях дере.
Хвилин за десять новенький дідусь освоюється, на ходу підучує текст і долучає свій голос до хору інших.
— Так у нього тенор, — визначає одна з жіночок, — його треба у перші голоси.
Дідуся прохають пересісти до «перших». Він пересідати не хоче, але його умовляють.
— Давайте «Смуглянку», — командує Іван Делія.
Ветерани дають. Щоправда, на приспівах у деяких місцях плутають — де співати «я влюбленный и смущенный пред тобой», а де «здесь у клена мы расстанемся с тобой». Тоді Іван Андрійович перед кожним приспівом підказує перше слово: «Я!.. Здесь!..» Наступний раз ветерани співають «Смуглянку» вже набагато краще і текст не плутають. Але трапляється інше. Деякі з учасників хору «заспівуються».
— Ви ж дивіться на мене, — прохає керівник хору, — а то мелодія вже уходить, а ви ще доспівуєте рядок. Я ж вам хитаю головою — і тим самим відбираю ритм. А ви мабуть так заспівуєтесь, що аж очі закриваєте.
Після «Смуглянки» ветерани співають «Санжарський вальс», «Полтавські галушки» та «Надвечір’я». Різні як за темпом, так і за настроєм пісні. Від одних хочеться танцювати, від інших — сумно похилити голову і думати про щось ліричне і вічне.
Співають ветерани гарно. Можливо, десь не зовсім досконало, та це визначити може лише музичний фахівець. Але слухати їх приємно. І дивитись на них також. Коли вони починають співати разом, з’являється у них щось світле, піднесене. І відчувається щось таке, що, напевно, зветься словом «єднання». І ти дійсно бачиш перед собою хор. Не окремих літніх людей, у кожного з яких — своя, можливо далеко нелегка життєва історія і купа поточних проблем. Ти бачиш і чуєш хор, який може подарувати тобі потужні емоції — сумні або радісні. І за це відчуваєш вдячність до цих людей, які після виходу на пенсію не замикаються на своєму окремісному життєвому просторі, не поринають виключно у щоденну рутину. Вони знаходять час, бажання і сили, щоб прийти на ось таку репетицію. А потім виступити із гарною піснею перед публікою на якомусь із концертів у селищі чи десь на території району. На жаль, молодь слухає виступи ветеранського хору нечасто. Надто непопулярний це жанр. А іноді, може, варто було б і послухати.
Репетиція «Багряного листя» триває близько двох годин. Учасники хору встигають і наспіватися, і трохи втомитися. Наприкінці репетиції Валентина Бредун нагадує своїм колегам, що у суботу їх чекають на святі села у Супротивній Балці, а у неділю — на святкування Дня селища. І якщо на свято супротивнобалківців мешканці райцентру навряд чи поїдуть, то День Нових Санжар, напевно, будуть святкувати майже усі. Якщо почуєте у Парку Перемоги, як співає ветеранський хор, не полінуйтесь, підійдіть і послухайте. Можливо, ці дідусі та бабусі співають свою пісню саме для вас.
