Команда місцевих спортсменів брала участь у Чемпіонаті світу, який проходив у Бразилії. Звідти кобелячани привезли срібну медаль та незабутні враження.
Команда у складі Артема Письмака, Марини Шуліки та Вікторії Парагіної 18 серпня повернулися із Чемпіонату світу з армспорту, який проходив у Бразилії в місті Сан-Вінцента. До речі, Артем привіз із собою срібну медаль, а дівчата почесні четверті місця. У Кобеляках спортсменів зустрічали у Центрі культури та дозвілля повним залом глядачів.
На свято прийшли представники районної влади, директори шкіл, колеги-спортсмени та школярі. Від імені батьків слово надали Олександру Письмаку.
— Ми дуже хвилювалися, — ділиться враженнями Олександр Васильович. — По інтернету та телевізору слідкували за всіма змаганнями, які відбувалися у Бразилії. Та сьогодні хвилювання позаду. І я вдячний тим, хто допоміг у організації поїздки наших дітей на чемпіонат.
Після привітань та невеликої концертної програми журналісти «ЕХО» особисто зустрілися із спортсменами, аби ті поділилися з нами своїми враженнями від поїздки.
У Чемпіонаті світу з армспорту в складі збірної України брали участь 34 учасники. Серед них захищати честь нашої держави випала честь і трьом нашим спортсменам.
До речі, Марині Шуліці всього 14. У своєму віці вона встигла здобути перше місце на Чемпіонаті України з армспорту. Також тричі брала участь у Чемпіонаті Європи.
А Вікторії Парагіній 15 років. Найперші перемоги дівчини були на Чемпіонаті області з армспорту. Далі — на Чемпіонаті України. За ним Чемпіонат Європи. Там Віка зайняла третє місце.
У Артема Письмака перемог багато, а кількість змагань, у яких він брав участь, мабуть, не злічити. Зараз він майстер спорту України з армспорту і гирьового спорту. Та зізнається, що на Чемпіонат світу їздив, у першу чергу, в якості тренера, аби підтримати дівчат.
За словами кобеляцької команди, вони збирались на змагання, як на бій. У підсвідомості розуміли, що перемогти буде вкрай складно.
Хоча для них це не перша поїздка на змагання, та вражень отримали дуже багато. Перші труднощі, з якими вони зіткнулися — це тривала дорога, а саме 25 тисяч кілометрів.
— Спочатку потрібно було дістатися Борисполя, далі у Рим, а звідти — в Бразилію, у місто Сан-Вінцента, — згадує Артем. — А ще потрібно було зорієнтуватись на місці і знайти, куди їхати. І людини з нами, яка б вказала правильну дорогу не було. Та до місця проведення змагань ми дісталися без запізнень. Відпочили, акліматизувалися, помили ноги в океані (сміється — авт.) та відправилися на змагання.
За словами спортсменів, виборювати перемогу було вкрай важко. Адже суперники були досить достойні. Тим більше, що наші дівчата змагалися із вісімнадцятирічними суперницями. Тому кобелячанкам трішки не вистачило сил, аби потрапити на п’єдестал. Хоча, на їхню думку, четверте місце — теж хороший початок.
До речі, саме Артему випала честь нести табличку з написом «Україна» на параді-відкритті. І це, з його слів, сталося випадково.
— Ми були одягнені в синьо-жовту спортивну форму. До мене підійшли організатори, вказали пальцем і сказали: «Ти нестимеш». Я з радістю погодився, — каже спортсмен.
Плюс до всього, Державний український прапор, який майорів у Бразилії, був привезений з Кобеляк. І всі українські спортсмени з ним фотографувалися.
— Трапилось так, що відповідальна особа, яка мала привезти державний прапор, чомусь забула його. А ми привезли свій, з Кобеляк, який особисто нам вручив Анатолій Таранушич перед від’їздом на змагання. Мабуть, це трішки допомогло нам досягти таких результатів. Медаль, яку я завоював, коштує 65 тисяч гривень, — сміється Письмак. — Саме скільки нам було необхідно, аби потрапити на змагання. І ми вдячні всім людям, які допомагали нам у зборі коштів.
Сало на кордоні
Не обійшлося у кобелячан під час подорожі без конфузів. По прильоту до Бразилії наших спортсменів попрохали викласти з сумок усю їжу. Серед продуктів, які взяв із собою Артем було сало. Куди ж українцю без національного продукту?
— Вони запитали у мене: «Що це таке»? — каже Артем, — а я відповідаю: «Ukrainian delicacy». Та вони сказали, що цей продукт заборонений, і конфіскували його. Тільки чомусь заразом прихватили ще й дві цибулини, які я також взяв з собою з дому. Добре, що домашнє вино не знайшли, — сміється спортсмен.
А дівчата розповіли, що даремно часу в Бразилії не гаяли. Вони швиденько познайомилися із юним бразильським парубком, який на декілька днів став їхнім гідом. У пригоді стала англійська мова, яку Вікторія знає непогано, а хлопець, на щастя, її розумів.
— Ми разом відвідали зоопарк, канатну дорогу, поблукали містом, яке нам дуже сподобалось, — згадує Вікторія.
А Артему Бразилія здалася країною контрастів. Йому впала в очі різка межа між бідністю і багатством.
— Ми проживали в курортній зоні. І одразу всього не помічали. А потім побачили, як в одному районі бідні люди живуть в будинках, здебільшого схожих на собачі будки. А в іншому районі міста — розкішні і красиві новобудови.
На завершення нашої розмови кобеляцькі спортсмени розказали про свої плани надалі. Для дівчат — це боротьба за п’єдестал. На це вони мають ще чотири роки у своїй віковій групі. А Артем, вірогідно, змагатиметься за перше місце.
— Ну, а плани на сьогодні — виспатися! — Підсумували спортсмени.
