Вікторія Лях, учениця 10 класу Новосанжарського НВК, яка цього літа побувала в Китаї, поділилася з нами своїми враженнями про Піднебесну країну. Найбільше захоплення у дівчини викликала краса і велич Китайської Стіни, а найменше — національна кухня.
— Вікторіє, як вийшло, що цього літа ти потрапила до Китаю?
— Це Мала Академія Наук організувала поїздку. Мені повідомили про таку можливість десь місяців за три, так би мовити — дали час на підготовку. За цей час я вчилася гарно вишивати, писала і захищала наукову роботу в МАН, хоч призового місця і не вдалося зайняти. Також брала участь в олімпіаді з англійської мови, зайняла 3 місце в області. Можна сказати, що в Китай я поїхала завдяки тому, що знаю англійську.
— Розкажи про день від’їзду. Які відчувала емоції, адже попереду на тебе чекала зустріч із чужою країною, незнайомими людьми?
— 14 липня ми приїхали в Київ. На Південному вокзалі нас зустріли і повезли у центр МАН. Там ми репетирували пісню «Червона рута» і розповіді про себе на англійській мові. Усього було дев’ять учасників з різних куточків України і троє дорослих, які опікувались нами. Ночували в готелі. Наступного дня близько 11 години вилетіли. Летіли через Варшаву з пересадками. Я до цього ніколи не літала, тому спочатку трохи хвилювалася. Я люблю подорожувати, дізнаватися щось нове, тому їхала з цікавістю і про те, що мене очікує зустріч із чужою країною, незнайомими людьми, якось не хвилювалася.
Коли ми прилетіли, в аеропорту нас зустріли китайці — представники табору, в якому жили приїжджі учні. Ну це не звичайний табір, як у нашому розумінні, а триповерховий готель. У ньому жили близько 300 учнів, представників із 15 країн. Так от, нас розділили на 3 групи, так, щоб у кожній були представники різних країн. Коли трохи відпочили, увечері нас зібрали у великому залі. Кожна група була командою, ми грали в ігри, проводили конкурси. На наступний день усіх учасників повезли у пекінську школу № 8. Учні одягнули національне вбрання. Це була своєрідна презентація країн. Потім ми відправилися у Внутрішню Монголію. Пам’ятаю, прямо на залізничній станції, де ми вийшли, для нас виступали китайські барабанщики. Усі були приємно вражені.
Жили ми там у дещо осучаснених юртах. Ходили на екскурсію в закам’янілий ліс Ашду, мені дуже цікаво було. Коли повернулися у Пекін, то відвідали Заборонене місто: це місто-палац, що складається з 980 споруд, у яких знаходиться 8707 кімнат. Усі вони дуже схожі між собою за будовою, тільки одні більш розкішні, а інші простіші. Це залежало від заможності мешканців. Потім були на найбільшій у світі площі Таньальмень.
— Що з побаченого тебе вразило найбільше?
— Найбільш яскраве враження на мене справила екскурсія до Великої Китайської Стіни. Я багато чула, читала про цю споруду, бачила на фотографіях, а то все на власні очі, вживу. Вона надзвичайно довга, тож пройшли ми лише близько 40 хвилин і повернулися назад, але вражень вистачило.
— Якими національними китайськими стравами вас частували? Чи сподобалася тобі їхня кухня?
— У таборі ми їли в їдальні, а під час екскурсій — у ресторанах, за нас там було проплачено наперед. У кожному ресторані інакше меню, в деяких можна було замовити звичні для нас піцу, картоплю фрі, а ота різна їхня капуста і ще там щось, вже не пам’ятаю, було не дуже — ми просто не звикли до такого. До цього часу пам’ятаю оті змішані запахи різних спецій, від яких перестає хотітися їсти. Коротше ми там схудли! (Сміється — авт.).
— Як довго тривали твої китайські канікули?
— Ми перебували у Китаї тиждень. На останній день у таборі були поставлені палатки. Кожна з них належала представникам тієї чи іншої країни. У цих палатках обмінювалися сувенірами, привезеними з дому. Ми привезли власноруч вишиті серветки, рушники. Біля палаток стояла сцена, на якій, по черзі виступали із заключним словом представники усіх країн. Від України виступити доручили мені. На наступний день о 6 годині ранку за китайським часом ми відправилися в аеропорт.
— Які сувеніри ти привезла із Китаю?
— Різні магнітики на холодильник, китайські палички та палички для волосся.
— Чи хотіла б ти знову відвідати цю країну?
— Коли я виросту і мені трапиться така нагода, то обов’язково поїду. Дуже хочу відвідати зоопарк «Beijing»: на останній день перебування туди була запланована екскурсія, але почалася сильна злива, яка спричинила повінь, і її відмінили. Звичайно, ми побачили немало, але ще багато цікавого, що є в цій країні, залишилося поза нашою увагою.
— Твоя подорож якось допомогла визначитися із вибором майбутньої професії?
— Поки що ні, але можу сказати, що вона точно буде пов’язана з мовами, зокрема з англійською. З вузом і факультетом також іще не визначилася.
Наостанок Вікторія висловила подяку своїм учителям Юлії Зімовець, Тетяні Байбарі та Валентині Мороз. За словами учениці, лише завдяки їхній допомозі та підтримці, вона одержала шанс побувати в Китаї.
