Іще 4 бібліотеки Кобеляцького району стали багатшими на книги завдяки благодійній акції «100 книжок для сільської бібліотеки».
Кобелячанин Микола Вікторович Гергенкоп, не жалкуючи власного часу і автомобіля, поїхав до Києва, щоб забрати звідти книги, які принесли до акційних кошиків. Узяв із собою напарника — Олександра Глову, аби дорогою їхати було веселіше. Виїхали з райцентру рано і вже надвечір були у Кобеляках. Привезли дуже багато коробок із книгами, навантаживши машину до самої стелі.
Звісно, Микола Вікторович міг би цього й не робити. Але… За два дні до того він допомагав мені розвозити книжки у дві сільські бібліотеки. Його так вразила потреба книгозбірень у новій літературі та періодиці, що він сам запропонував поїхати й привезти їх.
Коробки із книгами вже за кілька днів попрямували у села Орлик, Радянське, Лівобережна Сокілка, Іванівка. Микола Гергенкоп залюбки зголосився доправити книги не тільки з Києва, але і в сільські бібліотеки Кобеляцького району.
У селі Орлик проживає понад 1700 осіб. Село велике, гарне, неподалік розташований гідрологічний заказник «Новоорлицькі Кучугури», який є частиною регіонального ландшафтного парку «Нижньоворсклянський». А ще Орлик — мала батьківщина українського письменника, лауреата премії ім. Лесі Українки Дмитра Васильовича Ткача, який багато писав для дітей та довгий час працював директором видавництва дитячої літератури «Веселка».
Орлицька сільська бібліотека-філія налічує 900 читачів, а це немало. Попит кожного треба задовольнити, але дуже нічим. Хоча й село велике, й читачів багато, проте у рік поповнення бібліотечного фонду становить 10-15 книг, а це для такої кількості відвідувачів — просто крапля в морі. Бібліотека розмістилася на другому поверсі у приміщенні місцевої школи. Але й це місцезнаходження читальні тимчасове, бо найближчим часом дві кімнати, які зайняла книгозбірня, мають забрати, а куди виселяти завідуючу з книгами, сільська рада ще не придумала. Виявляється, у селі бракує хоч якого-небудь підходящого приміщення для них.
— Основні мої читачі — діти, бо їм найзручніше до мене зайти, — говорить завідуюча Орлицькою бібліотекою Вікторія Біліченко. — Тож найперше мені не вистачає дитячої літератури та творів, які вивчають у школі. Дуже треба Шекспіра, Стендаля, Вольтера, Діккенса, Багряного, Маланюка, Барку.
Районну газету «ЕХО» Вікторія Іванівна виписує собі додому і після прочитання несе її до бібліотеки, щоб була підшивка свіжої преси. А ще, після того, як дізналася про акцію «100 книжок для сільської бібліотеки», сама встановила у сільській раді кошик для збору книг.
— Односельці приносили дещо, але не дуже активно, — каже жінка.
До речі, сама бібліотекарка дуже любить читати.
— Не засну ввечері, поки не почитаю, — зізнається.
Радянське за кількістю жителів не поступається Орлику, але за зовнішнім виглядом більше нагадує невеличке містечко, аніж село. Тут функціонує будинок культури, школа, дитячий садок, Миколаївська церква. Поселення з’явилося внаслідок затоплення села Старий Орлик, коли утворювалося Дніпродзерджинське водосховище.
У Радянській сільській бібліотеці-філіалі 906 читачів. Книжковий фонд — понад 16 тисяч, але чималу частину книг уже давно треба було б списати. Як і в кожній подібній бібліотеці. Завідуюча Оксана Комендант працює тут 17 років і каже, що люди зараз менше йдуть читати, бо немає нічого нового. Але виручає інтернет, до якого у селі має доступ чи не кожен.
— І що ж мені робити, як уже все перечитали? Що можу запропонувати читачам? — розводить руками Оксана Володимирівна. — Часто складаю в сумки те, що є, і везу в сільраду, на тракторну бригаду своїм відвідувачам. Буває, що дзвонять і самі замовляють якусь конкретну книгу.
Бібліотека знаходиться у приміщенні Радянського будинку культури. Взимку тут не топиться.
— А що, я вже звикла, одягаю теплу куфайку і сиджу, — каже бібліотекарка.
Залишається тільки дивуватися, як ходять до осередку культури на гуртки діти у зимовий період.
Село Лівобережна Сокілка — невелике, проте у місцевій бібліотеці налічується 330 читачів, з яких 35 дітей. Книжок — 7 тисяч із невеликим гаком. Періодичні видання відсутні зовсім.
Сокільській бібліотеці-філіалу дісталася кімната у колишній школі. Стара табличка на стіні ззовні висить і досі, проте дитячих голосів там не чути… А нову, яка сповіщала б про те, що тут функціонує бібліотека, так і не почепили… Але завідуюча Наталія Донченко працює тут, у довоєнних умовах, не втрачаючи ентузіазму. У приміщенні немає ні світла, яке відключили, бо нікому за нього платити, ні опалення. Вхідні дерев’яні двері зовсім не пасують до закладу, яке слугує місцевим осередком духовності.
— Ось холода наступили, тепер читачі потягнуться, — переконана Наталія Анатолівна. — Роботи немше, от і будуть люди читати. Та ще й книги нові з’явилися завдяки акції.
Іванівка, напевне, більша за Сокілку вдвічі, то й читачів тут більше на стільки ж — їх аж 700, третю частину з яких становлять діти. Ящики з дитячими книгами стоять навидноті, література зачитана найменшими читачами, у прямому сенсі, до дір.
Завідуюча Іванівською сільською бібліотекою-філіалом Наталія Яблуновська працює тут уже 28 років і знає літературні вподобання своїх читачів на 100 відсотків.
— Я беру, що потрібно і їду на почту, в зберкасу, сільську раду обслуговувати користувачів, — говорить Наталія Іллівна. — У мене є дві постійні читачки, яким по 90 років — Гула Ганна та Куцак Ганна, то вони дуже люблять історичне, про колгоспи.
Ось так, виявляється, в Іванівці читають у будь-якому віці!
— Нові книги отримуємо дуже рідко, тішить те, що їх дарують самі відвідувачі. А ще ми з бібліотекарями сусідніх сіл міняємося між собою літературою, щоб було щось новеньке читачам запропонувати, — каже бібліотекарка. — Найбільше потребуємо творів українських письменників Павла Загребельного, Дмитра Яворницького, Івана Багряного, Василя Барки, Миколи Куліша.
У приміщенні Іванівської бібліотеки охайно, є невеликий читальний зал. На столах лежать журнали, принесені читачами. Раніше тут був сільський клуб, тепер — книгозбірня, яка не опалюється і знаходиться під загрозою затоплення при першій сильній зливі: влітку, коли районом прокотилася негода, з даху зірвало шифер, а відремонтувати — нікому.
Утомлені поверталися у Кобеляки. У роздумах про гіркі реалії сьогоднішніх сільських бібліотек… Забутих державою, але не простими людьми, які продовжують збирати книги, щоб ощасливити наступні бібліотеки.
