Волею долі мені судилося потрапити на лікування у Кобеляцьку центральну районну лікарню. Я була приємно вражена благоустроєм медичного закладу та увагою персоналу.
Можна сказати, як не парадоксально це звучить, що у кобеляцькій лікарні мені сподобалось. Звичайно, хворіти не подобається нікому. Будь-яка хвороба несе в собі мало приємного. Але одна справа, хворіти в холодному незатишному приміщенні, і зовсім інша — у теплі, комфорті, а головне — в оточенні кваліфікованого і люб’язного персоналу.
За своє життя мені довелось побувати у різні часи в різних країнах. Чоловік був професійним військовим, куди Батьківщина каже — туди і їде. І я, як любляча дружина, разом із ним. Побували і пожили ми в Німеччині, Прибалтиці, Росії. Можу, не кривлячи душею і серцем, сказати — українці найдобріші. Вони мене вразили своєю привітністю, увагою до інших людей. І кобелячани не є виключенням. Ну, а лікарня в Кобеляках просто чудова. Скрізь зразкова чистота, усе відремонтовано, у палатах тепло, затишно, на вулиці буяють квіти. Одразу відчувається, що керує цим закладом справжній господар. Саме таким вважаю головного лікаря Івана Супруненка.
Тільки хороше можу сказати і про лікарів та молодший медперсонал закладу. Лікуюсь у неврології. А хто туди потрапляє? У основному люди похилого віку, які і без хвороби потребують постійного догляду. А додайте сюди ще й таку тяжку недугу, як інсульт. Саме з таким діагнозом потрапляють у неврологію більшість хворих. Такі пацієнти потребують максимальної уваги і допомоги. І вони її отримують. Заввідділенням Лариса Білокінь та лікар вищої категорії Руслана Зінченко з усіх сил намагаються врятувати, поставити на ноги кожного пацієнта. Не відстають від них у старанні і старша медсестра, сестра-господарка, медсестри, нянечки, санітарки, працівники кухні. Їх робота нагадує єдиний злагоджений механізм. Ех, їм би ще медикаментів у належній кількості, вони взагалі б дива творили. Та й зарплату бажано б більшу, адже трудять як невтомні бджілки. Та у будь-якому разі, хочу щиро подякувати кобеляцьким медикам за їх невтомну працю.
