Мешканця Малої Перещепини Олександра Парасочку викрали разом із його власним автомобілем. Авто продали, гроші забрали, а самого чоловіка, побитого і розгубленого, висадили в одному з районів Полтави.
Історія, яку розповів нам Олександр Парасочка, нагадує епізод із якогось кримінального серіалу: побої, викрадення, утримування, вимагання грошей. От тільки ролі у цьому серіалі зіграли не професійні актори, а цілком реальні люди.
Відбулися ці події у грудні минулого року. Зараз чоловік уже може спокійно говорити про всі деталі кримінальної історії. Хоча тоді, рік тому, він не був певен, що зможе залишитися живим після усього, що відбулося з ним за кілька грудневих днів.
Почалося все уранці 6-го грудня 2011 року. Олександр, як він зізнається сам, міцно спав після вечірнього гуляння. Напередодні чоловік добряче випив, тому на наполегливий стукіт у двері відгукнувся не одразу. І лише коли зрозумів, що непроханий ранковий гість не збирається йти, підвівся з дивану і пішов відкривати. Як тільки прочинив двері, побачив, що на порозі стоять чоловік і жінка. Із гостем він був знайомий. Принаймні, знав, що того звуть Олег Гасанов. Жінку бачив уперше. З’ясувати, що хоче від нього ця парочка, чоловік не встиг. Тому що гість раптом накинувся на нього з кулаками і почав бити. Олександрові давався взнаки випитий увечері алкоголь та й прокинутися остаточно він не встиг. Тому чоловік практично не боронився. Лише затуляв обличчя руками і відступав углиб кімнати.
— Ти мені гроші винен! — із злістю сказав Гасанов і вдарив Олександра ще раз. Жінка, яка прийшла з ним, заступилася за господаря будинку і сказала, що з нього досить.
Про які гроші йдеться Олександр не розумів. Так, він раніше знав Гасанова, але ніяких справ із ним не мав, а, тим більше, ніяких грошей у нього не позичав. Та довести це ранковому гостю чоловік не зміг. Гасанов забрав у нього ключі від автомобіля «Деу-Сенс» та документи на нього. Олександра посадили в авто. За кермо сів Гасанов, на пасажирське місце жінка, яку звали Оксана.
— Ми кудись поїхали, — пригадує Олександр, — і у мене відразу розболілася голова. Чи то від побоїв, чи то від горілки. Вони мені й кажуть: «На, випий». Я випив їхньої горілки і одразу став як зомбі. Сидів і дивився, що мене кудись везуть…
Олександра везли до іншого новосанжарського села — Судівки. Там їх зустрів знайомий Гасанова Василь Кухарик та ще якийсь чоловік.
— Усі почали пити горілку. І мене змушували. Коли я спробував відмовитися, Кухарик ударив мене у груди і сказав, щоб я пив. І мені довелося виконувати його наказ, — пояснює Олександр.
Після тривалого застілля вся компанія сіла у той-таки «Сенс» і поїхала до Нових Санжар. Олександру пояснили, що треба заправити машину. Гроші для цього вирішили зняти з його ж банківської картки. Зробили це у банкоматі біля районної лікарні: Олександр продиктував код, Кухарик зняв 300 гривень. На ці гроші заправили газу та бензину, придбали ще спиртного і поїхали у напрямку Полтави.
— Ми будемо продавати твою машину! — пояснили дорогою Олександрові. Коли він щось почав заперечувати, йому пригрозили.
— Якщо комусь розкажеш, ми тебе колись ноччю уб’єм!
Тоді чоловікові стало справді страшно, не дивлячись на те, що він перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння. Іще більше непокоїло його те, що приїхали вони у якесь незнайоме для Олександра місце. Як з’ясувалося згодом, це було місто Лозова Харківської області. Тут Гасанов мав намір продати авто Олександра. Але здійснити угоду не вдалося, відмовився покупець. Очевидно, його занепокоїв вигляд власника «Сенса».
— Я був побитий, одна сторона обличчя синя, око запливло, губи у засохлій крові. До того ж вони мене забрали у домашньому робочому одязі: у старих штанях, взутий був у валянки. Я майже увесь цей час сидів у машині, куняв.
Не продавши машину у Лозовій, нові знайомі Олександра Парасочки почали шукати клієнта в Полтаві. І незабаром знайшли. Василь Кухарик звів Гасанова зі своїм знайомим, Павлом Мироненком. Той нібито погоджувався взяти машину, але потрібно було оформити угоду в нотаріуса. Того дня цього зробити вже не встигали, тому разом із покупцем повернулися до Судівки. Там провели цілу ніч. Пили горілку і щедро частували нею Олександра.
Наступного ранку Парасочку знову посадили у його ж авто і повезли в Полтаву. Там розшукали попереднього власника машини, який мав дати довіреність на продаж.
— Ми приїхали до нього, він подивився на мене і каже: «Саня, що з тобою? У тебе все нормально? Ти що надумав продавати машину?». Я сказав, що надумав. Я ж не міг при них нічого йому сказати…
Попередній власник у нотаріуса переписав довіреність на покупця машини, Павла Мироненка. А Гасанов і компанія поїхали за розрахунком.
— Мою машину продали за 17 тисяч гривень. А самі написали розписку, що Мироненко купив її у мене за 60 тисяч. Потім заставили цю розписку підписати. Я її підписав коряво і віддав їм.
Машину Олександра Парасочки продали за півціни. Під час слідства цей «Деу-Сенс» оглядав експерт і оцінив його у 36 тисяч гривень.
Гроші за продане авто отримали Гасанов та його супутниця Оксана. Спочатку Мироненко хотів розрахуватися рублями, які привіз із заробітків у Росії, але Гасанов погодився взяти лише гривні. Тому покупцю довелося бігати в обмінний пункт.
— Коли Мироненко віддав їм гроші, поруч із нами стояв Кухарик. Він спитав: «Олег, а шо я буду з цього імєть?». Той відповів: «Я з тобою розрахуюсь!», — переповідає Олександр Парасочка. — Потім Гасанов і Оксана сіли в таксі, наказали мені чекати їх на Подолі. Я лишився з Мироненком та його знайомим Кібальниковим.
На його ж машині (вже колишній) Мироненко підвіз Олександра на Поділ. Перед тим йому дали 50 гривень та повернули портмоне, у якому не було лише документів на машину. Також із гаманця зникли 350 гривень.
— Потім я від них утік. Відпросився відійти, а сам дворами-дворами і вибіг у іншому кварталі. Може б вони мене і відпустили, а може й ні. Коли машину знайшли, там під сидінням водія лежав великий столярний ніж. У мене він завжди знаходився в ящику з інструментами, у багажнику! Хто і для чого його поклав під сидіння, я не знаю. Можливо, мене хотіли вбити…
Олександр боявся, що його ще п’яного, побитого, взутого у валянки, може забрати патруль ППС. Тому їхати додому поїздом чи автобусом не ризикнув. Зайшов до товариша в Полтаві, трохи перебув у нього, позичив грошей і на таксі повернувся у Малу Перещепину.
— Додому я одразу не пішов. Боявся, що вони по мене вночі приїдуть, — зізнається Олександр, — тому день ховався у свого товариша. Потім повернувся додому. І аж наступного дня моя сестра написала заяву в міліцію.
Чоловіка вже й без того шукали всі правоохоронці Новосанжарщини. Зникнення Олександра разом із автівкою у Малій Перещепині не лишилося непоміченим. Коли Парасочка знайшовся, міліція почала шукати його викрадачів. А вони тим часом поспішали витратити отримані від продажу «Деу-Сенса» гроші. На частину суми Гасанов придбав собі «ВАЗ-копійку». Але довго поїздити на ній не встиг. І разом зі своєю подругою Оксаною перекинувся на дорозі між Малою Перещепиною і Руденківкою.
Незабаром Олександр Парасочка дізнався, що всіх причетних до купівлі-продажу машини затримали у Полтаві. Але незабаром… випустили.
— Пізніше під час слідства з’ясувалося, що усі вони — і Кухарик, і Мироненко, і Кібальников проходять по справі як свідки, — дивується Олександр, — і лише проти Гасанова висунули звинувачення. Він на слідстві пояснив, що я продавав машину, бо мені терміново були потрібні гроші. І я йому сказав: «Продавай за скільки хочеш, тільки, щоб мені було 10 тисяч». Але це неправда. І я можу це довести. У мене на той час із собою була ощадна книжка, на якій лежали 10 тисяч гривень. Так що гроші мені не були потрібні.
Фактично за рік, що минув від згаданих подій, пройшло розслідування. І справа Гасанова дійшла до суду. Олександру Парасочці повернули його машину, щоправда з пробитим колесом та невеликими пошкодженнями бампера. Сьогодні чоловік говорить, що не буде добиватися, аби Гасанова посадили за грати. І вдовольниться виплатою компенсації морального збитку в сумі 10 тисяч гривень.
Зараз справа перебуває в суді. І остаточна крапка в історії з викраденням, продажем автомобіля та вимаганням іще не поставлена. Але, як тільки суд прийме ухвалу, ми про це обов’язково напишемо.
