У неділю в Світлогірському встановлювали хрест на соборі Архангела Гавриїла.
Об 11 годині біля собору зібрались близько тридцяти прихожан. Усіх гостей на порозі зустрічає отець Дмитро, який, до речі, родом із Кобеляк. Одразу ж зазначає, що мало б прийти більше людей. Бо напередодні він обійшов майже кожну хату і запрошував усіх на свято.
Через декілька хвилин отець Дмитро починає проводити службу. Читає молитву. Разом з ним моляться і всі прихожани. Спершу, отець освячує хрест, а потім бризкає освяченою водою і всіх присутніх. Одному чоловіку, років семидесяти, навіть окропив голову.
— Аби волосся скоріше виросло, — пожартував отець.
Далі запросив присутніх зробити хресний хід навколо собору. А трьом хлопчакам, близько дев’яти років, дав завдання дзвонити у дзвони. До речі, своєю оригінальністю вони привертали увагу всіх тих, хто бачив їх вперше. Зроблені дзвони з двох газових балонів, розпиляних на декілька різних за розміром частин. Хлопці з радістю підбігли до них та почали стукати по дзвонам молотками.
Хоча зі сторони це виглядало досить незвично, та звучання було сильним та приємним на слух.
Коли всі прихожани обійшли кругом собору отець Дмитро погукав декількох чоловіків, аби ті встановили щойно освячений хрест на купол.
І доки чоловіки вибиралися на дах собору одна з жінок, близько шестидесяти років, зауважила: «Зараз хрести на церкви ставлять. А колись знімали. Ото були часи…»
Уже по завершенню, коли встановили хрест і всі прихожани почали розходитись кожен у своїх справах, ми вирішили дізнатися у отця, хто допомагав йому у виготовленні хреста та досить оригінальних дзвонів.
Як він нам розповів, купол, встановлений на соборі, перший за все існування села Світлогірського.
— Раніше на жодній з церков у цьому селі куполів не було. Це перший! До речі, встановлювали його на мій день народження, у вересні, — посміхається отець. Решта — робилося власними силами. Кожен допомагав, чим міг. Я зі своїм братом, для прикладу, зробили іконостас. Купол передав нам отець Дмитро Кулічковський. А хрест на соборний купол зробили місцеві чоловіки.
Що стосується дзвіниць, які встановлені надворі зліва від собору, то отець розповів, що їх придумали самотужки.
— Дзвіницю ми придумали самі, — каже отець. — Як то кажуть: «На безрыбье, и рак рыба». Загалом, справжні дзвони дуже дорого коштують. Навіть оці газові балони коштують по 300 гривень кожен. Та одну половину від балона мені пожертвували, а інший балон придбали власним коштом та перерізали на частини. Допомагають мені дзвонити місцеві хлопчаки-дзвонарі. Звуть їх Сергієм, Вадимом та Артемом. Те, що вони звук створюють за допомогою молотків придумано не даремно. Адже так їм значно простіше, аніж мотузками. Вчити хлопців цій справі прийшлося недовго. На двох службах я показував їм, як це робиться. А на третій раз вони так вправно задзвонили, що я й сам не очікував.
За словами отця, хлопцям-дзвонарям це заняття дуже подобається і кожної неділі або ж на церковні свята вони обов’язково приходять на службу.
На майбутнє, отець Дмитро планує збудувати більшу церкву, адже в соборі Архангела Гавриїла може поміститися не більше тридцяти людей.
— На Пасху мені ніяк службу буде правити. Як усі люди до храму зайдуть? Надворі служити цілу ніч складно. Добре ще буде, коли нам хоча б світло зроблять, — зауважує з посмішкою отець.
