5-го грудня мешканці кількох вулиць Пристанційного збирають сходку. Скаржаться на розбиту ґрунтову дорогу, на яку місцева влада не може завезти кілька машин піску. При цьому жителі села стверджують, що залізниця вивозить його з місцевого кар’єру вагонами — по 200-300 тонн щодня.
На сходку приходять із десяток жителів села. Збираються біля приміщення місцевої залізничної станції. Один з місцевих жителів, Геннадій Бабенко, пояснює, що на сходку запрошували і сільського голову Віталія Мазана. Але той не зміг приїхати через справи десь у районі.
Коли підходять останні учасники сходки, люди розповідають про причини свого незадоволення. Вулиці Пристанційного переважно мають ґрунтове покриття. І періодично на них утворюються більші та менші ями, які під час дощів наповнюються водою. Тоді по такій вулиці стає проблемно і пройти, і проїхати. Ями можна було б засипати піском, але про це, за словами жителів, чомусь ніхто не турбується. Це видається тим більш дивним, якщо врахувати, що одразу за селом розташований… піщаний кар’єр.
— Раніше він був тут поруч. Потім його перенесли ближче до Собківки. Але до морозів кар’єр працює. Там стоїть земснаряд і залізниця кожного дня бере по 6-8 вагонів піску. А у кожному по 60 тонн! А як нам на вулицю завезти пару машин — піску немає! — обурено говорить один із місцевих жителів.
— Може, вони щось і платять за цей пісок у бюджет сільської ради, — розмірковує інший мешканець Пристанційного, — тільки куди ті гроші потім дівають?
— Ну як так: станція у нас залізнична стоїть, пісок у кар’єрі беруть, а виходить, що село з цього не має нічого?! — риторично запитує літній чоловік у довгій шкіряній куртці.
— Щоб завезти піску, треба нам самим наймати «КАМАЗ», платити 500 чи 1000 гривень і засипати ті ямки, — констатують двоє молодих жінок.
Жінки говорять, що вулиця Шкільна, на якій вони мешкають, — найпроблемніша у селі. Коли ми проїздимо від станції до початку вулиці, то самі у цьому переконуємось. Асфальт, який лежить на в’їзді до Шкільної, одразу закінчується. Починаються ями, наповнені дощовою водою. При чому такі великі, що об’їжджати та обходити їх можна лише під чиїмись дворами.
— Люди вже і глину під двір сиплять, і труби кладуть — щоб не їздили понад забором! А як ти по-другому проїдеш? — запитують мешканки вулиці. — А по цій вулиці і на роботу всі їдуть, і діти у школу йдуть. Бува, шо треба калоші вдівати, а буває, що і у них не пройдеш — треба заброди!
Вони пояснюють, що письмово із приводу ремонту дороги нікуди не зверталися. За їх словами, депутат сільської ради живе по сусідству, але на сесії цієї проблеми ні разу не підіймав.
— Сільський голова — теж з нашого села. Думаємо, що він також про цю проблему знає. Але чомусь нічого не робить, — пояснюють жінки. І обіцяють написати письмове звернення до сільської ради та райдержадміністрації. У ньому прохатимуть завезти на вулицю кілька машин піску, аби привести дорогу в нормальний стан.
Коли ми вже закінчуємо розмову, поруч проходить літній чоловік, який веде у руках велосипед.
— Дядя Вова, йди сюди — розкажи про нашу дорогу! — гукають жінки.
Чоловік повільно підходить, зупиняється, спершись на старенький велосипед і говорить:
— Ви передайте Януковичу, хай він тут когось із родичів поселить, а потім визове «швидку». Чи вона по такій дорозі сюди добереться?!
Передати прохання дяді Вови президентові у нас поки що не було нагоди. Натомість ми наступного дня зустрілися з сільським головою Віталієм Мазаном. Поспілкувалися з ним про кар’єр, пісок та ремонт дороги.
Віталій Володимирович підтвердив, що з кар’єру, розташованого на території сільської ради, дійсно регулярно бере пісок залізниця. І за договором сплачує до бюджету сільської ради податок за використання надр. Складає ця сплата близько 20 тисяч гривень у квартал. Щодо питання завезення піску на вулиці Пристанційного, то сільський голова запевнив, що його обов’язково вирішать. Але вже, скоріш за все, весною. Тому що як тільки температура опускається до мінусової, кар’єр припиняє свою роботу. І відновлює з настанням тепла.
— Цього року ми перед Пасхою завозили пісок на усі кладовища, розташовані на території сільської ради. Тоді ми взяли у кар’єрі більше 15 машин. Буде потреба на ремонт доріг — завеземо на дороги, — запевнив сільський голова. — Тільки ж люди чомусь звертаються не влітку, коли сухо, а взимку, коли, як кажуть, припікає. І ще у мене питання: якщо ми і завеземо навесні пісок, хто вийде з лопатами, щоб його розкидати? Вони ж скажуть — шукай трактор. А щоб закидати ямку біля свого двору — так це ні!
Поки що триває перший місяць зими. І хоч надворі 0° за Цельсієм, кар’єр уже не працює. Ями на вулицях Пристанційного глибшають, машини продовжують їх старанно об’їжджати, а жителі — обходити і перестрибувати. Усім їм доведеться почекати весни. Тоді запрацює кар’єр, з’явиться пісок. І на вулицях обов’язково засиплють ямки. А то як інакше по Пристанційному проїде президент, якщо раптом надумає поговорити із дядею Вовою?
