Написати цього листа змусила стаття «Винуватий той, кого б’ють?!», опублікована в газеті «Ехо» у номері від 14.12.12 року.
Ця стаття написана з приводу події, яка трапилася 5 грудня 2012 року в Новосанжарському НВК. І яку автор Михайло Заріцький, батько Василя Заріцького, якого нібито жорстоко побили на уроці математики, зрозумів по-своєму. Насправді події відбувалися дещо інакше, тому просимо цей лист не сприймати як виправдання.
На перерві перед початком другого уроку вчителька математики дозволила одинадцятикласникам зайти до класу і залишитись там до початку уроку. Сама ж, дійсно, вийшла до учительської, щоб узяти класний журнал 11-Б класу. У цей час діти обговорювали не особисте життя Василя Заріцького і те, як він тратить кишенькові гроші, а нові комп’ютерні ігри в режимі on-line. Коли Василь Заріцький сказав, яку суму він уже вклав у ці ігри (немалу, на думку дітей і нашу теж, бо вираховується вона у тисячах гривень) Ростислав зауважив: «Потрібно бути повним дурнем, щоб вложити таку суму грошей. Чи в наш час немає куди подіти гроші?!» На що Василь відповів: «Яке твоє собаче діло?» Виникла суперечка, яка закінчилась штовханиною, у процесі якої Ростислав двічі ударив по обличчю Василя. Однокласники зупинили хлопців. Василь схопив портфель і зі словами «Ну все, тобі хана!» (на що Ростислав нічого не відповів) пішов до виходу. Біля дверей він зустрів вчителя математики і спитав дозволу піти у медпункт. Вчителька дозволила. До медпункту було не більше 10 м. Але Вася туди не пішов. Як виявилось потім, його забрав батько без відому учителя математики, класного керівника, директора школи і повіз спочатку у відділ освіти, а потім у районну лікарню.
Коли класний керівник зателефонувала Михайлові Заріцькому з приводу того, що сталося, він сказав, що не хоче бачити ні вчителів, ні, тим більше, директора школи, і що його син не буде більше вчитися у цій школі.
У п’ятницю 7 грудня 2012 року мати Василя Заріцького прийшла до школи з наміром забрати документи сина, який буде продовжувати навчання в Руденківській школі. Їй дійсно порекомендували зустрітися з директором. Микола Іванович попросив у матері пробачення за інцидент, у результаті якого постраждав її син. Жінка вийшла із кабінету директора, посміхаючись (а не «в ступорі від нахабства, яке не має ніяких меж», за словами автора статті), і сказала, що вони подумають про перевід до іншої школи. Але в понеділок, 10 грудня, хлопець до школи не прийшов, а 11 грудня мати принесла заяву, датовану 07.12.12 р.
Василь Заріцький, навчаючись у Новосанжарському НВК, мав достатній рівень навчальних досягнень, які виявляв як у процесі навчання, так і на контрольних роботах. І підстав думати чи говорити про те, що Вася надає «волонтерську допомогу» своїм однокласникам, немає. Щодо навчання на підготовчих курсах Полтавського Національного технічного університету ім.Ю. Кондратюка, то зауважимо, що тут навчаються діти з різних шкіл району, навіть ті, які закінчили школи в попередні роки. А тому Василь не позбавлений права навчатися на цих курсах і надалі.
Що ж стосується правовиховної роботи в школі, то мусимо сказати, що вона проводиться, і немала. Автор помиляється, що «приводом для якоїсь збоченої гордості» є факт постановки на облік у міліції (до речі, на облік у міліції поставлений один учень за крадіжку), та той факт, що тюремний шансон є дуже популярним серед молоді (цікаво, звідки у Михайла Андрійовича така інформація?!) Ми вважаємо нашими спільниками оперуповноваженого КМСД Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області майора міліції Василя Білоцерківця та відділ освіти Новосанжарської РДА, селищного та сільських голів.
До речі, у жовтні цього року школа зверталась до сільського голови Зачепилівки Михайла Заріцького з проханням вплинути на сім’ю, у якій виховувався нерадивий десятикласник Новосанжарського НВК (учень систематично пропускав заняття без поважних причин). Відповіді від Михайла Андрійовича так і не отримали.
З приводу того, що «багато з учителів з усіх сил чіпляється за саму можливість ще трохи попрацювати», зауважимо, що дійсно в школі працюють 24 педагоги пенсійного віку, з них 16 мають педагогічні звання «Учитель-методист» та «Старший учитель». Вони забезпечують високий рівень викладання предметів, про що переконливо свідчать результати предметних олімпіад, творчих конкурсів обласного та Всеукраїнського рівнів. Претензій до їхньої роботи немає ні в учнів, ні в батьків, ні у відділу освіти. Як не було їх і у Михайла Андрійовича, коли в Новосанжарському НВК навчався його старший син.
Директор школи Микола Решетило очолює заклад понад 22 роки. За цей час школа досягла значних успіхів та, за результатами підсумків участі учнів в олімпіадах і конкурсах, стала однією з кращих шкіл області. Про це не знати Михайло Андрійович не може, адже сам тут пропрацював 15 років. У цій школі його підтримували, допомагали, сприяли кар’єрному росту.
Двері школи завжди відкриті для батьків, куди вони можуть прийти у будь-який час із своїми проблемами, а не до сільського голови села Зачепилівки. Тож звернення автора статті до тих, хто не знайшов відповіді на свої запитання у школі, видається нам дивним. Як і звернення до районної ради як засновника закладу про необхідність у найближчий час внести зміни до Статуту НВК.
Ми згодні з тим, що проблема насильства дуже актуальна, і не лише для нашої школи. Але розв’язувати цю проблему потрібно спільними зусиллями школи, сім’ї, громадськості, а не шукати крайнього, перекладаючи вину на когось.
