До нещодавно ухваленого закону про Єдиний державний демографічний реєстр (ЄДДР) слід внести низку змін, щоб запобігти порушенням прав людини. Про це 26 грудня в Києві заявили учасники прес-конференції “Як зменшити шкоду від закону про демографічний реєстр?” Захід провела Громадська ініціатива “Європа без Бар’єрів” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.
Учасники нагадали, що 6 грудня набув чинності закон “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус”. Одначе, за їхніми словами, незважаючи на те, що документ дав “зелене світло” виробництву біометричних паспортів для виїзду за кордон (що є потрібним з огляду на перспективу безвізового режиму з ЄС), загальна оцінка цього нормативно-правового акту в суспільстві є переважно негативною, бо він порушує велику кількість міжнародних стандартів у галузі прав людини й захисту персональних даних.
За словами учасників, з огляду на те, що застосований механізм президентського вето не усунув усіх недоліків закону, група незалежних експертів виступила з ініціативою внести зміни й доповнення до документу.
Отже, пропонується змінити й доповнити такі положення закону:
• У статті 2 має бути суттєво скориговано тлумачення понять “розпорядник реєстру” й “уповноважений орган”, оскільки в нинішній редакції обидва суб’єкти є органами “з питань реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів”, що спричинятиме плутанину з ідентифікацією вказаних органів (МВС та/чи Державна міграційна служба) та надає низку невиправданих повноважень неназваному органу;
• Стаття 4 має містити обґрунтування зрозумілої та прозорої мети створення ЄДДР, оскільки частина 3 статті 6 закону “Про захист персональних даних” передбачає необхідність чітко визначити мету обробки персональних даних, які заплановано збирати/зберігати у відповідній базі даних;
• Зі статті 4 також має бути вилучено пункт 2. Визначені цим законом уповноважені суб'єкти обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (ВІС), а ВІС мають бути автономними й не повинні інтегруватися в ЄДДР, оскільки реєстр перебуватиме в розпорядженні в одного неназваного в законі правоохоронного органу (де-факто МВС). Зосередження всіх даних про особу в єдиному органі виконавчої влади (розпоряднику реєстру) суперечить Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, Директиві ЄС 95/46 і частині 3 статті 6 закону “Про захист персональних даних”, згідно з якою “склад та зміст персональних даних мають бути відповідними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки”;
• Стаття 7 має передбачати цілком вичерпний перелік даних, що містяться в ЄДДР. Пункт 13 статті 7 має бути повністю вилучено, оскільки він передбачає внесення до ЄДДР потенційно невичерпного переліку інформації з ВІС. Саме цей пункт є ключовим, оскільки він невиправдано перетворює ЄДДР на мегабазу даних, що об’єднує в собі всі бази даних, розпорядниками яких є різні державні відомства;
• Пункт 12 статті 7 має бути суттєво скорочено й обмежений інформацією про місце реєстрації особи (місце проживання). Зокрема, неприйнятним є передбачене цим пунктом збереження в ЄДДР інформації щодо приватизаційних паперів та інших потенційно невичерпних даних про майнові права особи, оскільки така інформація суттєво виходить за межі “демографічних” даних, заради збереження яких створюють реєстр;
• Зі статті 8 має бути вилучено згадку про ВІС, оскільки інформації відомчих інформаційних систем не має бути включено до ЄДДР (див. пропоновані вище зміни до пункту 13 статті 7);
• Пункт 7 статті 21 має бути доповнено підпунктом “15) місце реєстрації особи”. Відсутність цієї інформації в основному ідентифікаційному документі особи змушуватиме громадян регулярно звертатися до органів, які реєструють місце проживання, по відповідну довідку, що створюватиме суттєві незручності (порівняно з користуванням нинішніми документами, які містять інформацію про реєстрацію місця проживання);
• Стаття 29. Посвідчення водія має бути вилучено повністю, оскільки немає обґрунтування внесення цього документу до ЄДДР. Посвідчення водія має особливу природу (підтвердження специфічних навичок особи) й не має бути внесено до ЄДДР – так само, як до реєстру не вносять документів, що посвідчують сертифікацію інших специфічних навичок особи. Необґрунтованою є також вимога обов’язкового запровадження електронного чипу до цього документу;
• Стаття 35. Картку мігранта має бути вилучено повністю, оскільки правового статусу “мігрант” українське законодавство не передбачає, а отже, не існує правових підстав для визначення категорії осіб, яким слід видавати цей документ;
• Перехідні положення закону мають передбачати перехідні періоди заради створення комфортних умов для громадян у процесі переходу на новий тип документів (з урахуванням прогнозованого ажіотажного попиту). Зокрема, має бути встановлено значний (щонайменше два роки) перехідний період для отримання паспорту громадян України неповнолітніми особами (до 16 років), які раніше не потребували цих документів.
