Кілька тижнів тому ми публікували статтю про долю собаки Найди. І про добрих людей, які опікуються твариною.
Після виходу публікації до кобелячанки Зінаїди Косенко, яка взяла шефство над нещасною твариною та її цуценятами, почали навідуватися гості. Люди приходили і приїжджали, щоб забрати цуциків. Нині з восьми Найдиних нащадків, із нею залишилось лише двоє.
«Один хлопчик прийшов, років чотирнадцять йому на вигляд, так він одразу двох забрав, — посміхається, розповідаючи, Зінаїда Григорівна. — Хотів одного, але як побачив, які вони гарні, то взяв і другого — до пари. Боже, які щасливі очі були у тієї дитини, як вона раділа. От погодьтеся — мало нам, людям, для справжнього щастя потрібно. Аби нас любили і ми когось».
Ще по кількох цуценят люди приїжджали. І теж ніхто не залишився з порожніми руками. «Один дядько даже не питав хлопчика чи дівчинку бере, — згадує пенсіонерка. — Показав рукою: мені он того, волохатого». У основному, собаки роз’їхалися по селах району.
Тими ж, що залишились, продовжують опікуватися жителі вулиці Радянської. Зінаїда Косенко хвалиться: «Разок я дам їй їсти, разок донька моя, Вікторія. Сусідка Гаплика ходить до них. А Булигіних внуки, Матвійко та Аня, ті один поперед одного біжать, аби цуциків погодувати. Це ж і виховний момент який! Дітки змалечку до добра привчаються». Зінаїда Григорівна сподівається, що ще до Нового року знайдуться господарі для двох цуценяток, які залишаються з Найдою. Одне з них — хлопчик, інше — дівчинка.
Продовжують займатись благородною, але невдячною справою з порятунку бездомних тварин і жителі Сухинівки Артур та Наталія Ковач. Зараз у них живуть 13 собак і семеро котів. Для більшості псів Артур поробив дерев’яні будки. «Хотіли ми покупляти нові гарні будочки для наших вихованців, — розповідає Наталія. — Але ціни не для нашого достатку. Одна будка двісті гривень коштує. Дві з половиною тисячі ми вдвох за місяць не заробимо».
Собак і котів Наталія та Артур, як правило, підбирають у Кобеляках або на автодорозі, куди тварин вивозять не надто дбайливі господарі. Беруть, у основному, тих чотирилапих, котрі знаходяться на межі смерті. Потім лікують, підгодовують і шукають їм нових власників. За словами благодійників, нині для бездомних тварин настала найтяжча пора. Без опіки вони приречені на загибель. Крім того, люди помітили, що восени і взимку їм важче знайти для своїх підопічних нових власників. А навесні собак і котів, котрих прихистили Ковачі, розбирають більш жваво. Наталія та Артур уже й не пам’ятають, скільки таких нещасних тваринок пройшло через їх руки. Кажуть, що, можливо, уже більше сотні. Годують вони свою живність в основному кормами з дерті та купують їм кістки. Для того, щоб тварини не розмножувались, регулярно дають їм спеціальні таблетки. Більш радикальним способом регулювання кількості чотирилапих є стерилізація. Але це дорого: більше чим 200 гривень на тварину. Крім того, ніхто з кобеляцьких ветеринарів не зважується проводити подібні операції.
Таких людей, як Ковачі, як Зінаїда Косенко у Кобеляках та районі десятки. Ми вже писали і про сім’ю Вовк, які виходжують котів, і про Полікарпівну, яка зі своєї пенсії постійно підгодовує бродячих собак. Ми не питали цих людей, чи всі вони читали Сент-Екзюпері. Але про свою відповідальність за тих, кого приручили, ці люди знають. Аби про це пам’ятали й інші, то проблема бездоглядних тварин була б вирішена років за п’ять. А ті мільйони, котрі держава та громадські організації витрачають на притулки для собак і котів, пішли б на лікування дітей.
