Дана редакційна спершу планувалась як політична. І в ній мова мала йти про особливості функціонування сьогоднішньої опозиції. Як у всеукраїнському, так і в районному масштабах. Але 7 січня в голову прийшла ідея написати про інше — про вічне, і про значно чистіше, приємніше і зрозуміліше, аніж політика.
У цей день, як відомо, в Україні прийнято колядувати. Щоправда, ця традиція зберігається не у всіх регіонах нашої держави. Для порівняння, того дня ми передзвонили родичам, котрі живуть у Криму. Привітали їх зі святами, поколядували і запитали: «А як у вас там колядують?». Виявилось, що у кримських селах подібної традиції немає. Як немає її і в більшості сіл та містечок Східної України. У Західній — навпаки, люди ходили по домівках і вітали один одного з Різдвом навіть у часи Радянського союзу, коли древні українські звичаї, пов’язані з християнством, були, м’яко кажучи, не в пошані. Та що там говорити, якщо в деякі гарячі, але не надто розумні, голови особливо запопадливих комуністичних функціонерів приходили ідеї про встановлення пам’ятника Люциферу.
Але часи ті, на щастя, у минулому. Тому напередодні 7 січня ми з сім’єю вивчили колядку, одну з найвідоміших і найпростіших, оту, що починається : «Добрий вечір тобі, пане-господарю…». А потім взяли з собою дітей, родичів та знайомих і поїхали поздоровити близьких. Ви знаєте, ефект був вражаючий. Люди буквально мліли і ніяковіли від задоволення. А дослухавши колядку до кінця, розчулено дякували. Хто до столу запрошував, хто намагався якимось гостинцем потішити. Дехто підспівував. Цікаво, що це були зовсім молоді люди — 16-17-річні підлітки. Старші люди, ті, що зростали у часи комуністичного режиму, колядок просто не знають. Але дякували всі однаково щиро. А один знайомий передзвонив ще й наступного дня. І сказав: «Як мало людині потрібно. Ви приїхали, привітали, пісню заспівали. Нехай і в ноти не попадали. Та це ж не головне. А я потім цілий вечір себе щасливим відчував».
Дійсно, людині для щастя, для отієї миті незрозумілого і важкопояснюваного задоволення, потрібно зовсім мало. І вимірюється це почуття зовсім не у сантиметрах грошей, літрах коньяку чи кілограмах олів’є. Від вищенаведеного щастя не буває. Великі гроші приносять великий неспокій і сум’яття в душі, багато їжі і питва, якщо й залишають про себе спомин, то виключно у вигляді хворої голови і печінки.
А сусіди, котрі живуть поруч, кожного року на Різдвяні свята влаштовують театралізовану виставу. Грають у ній виключно дорослі люди. І потім згадують це дійство протягом усього року.
… Отож, навчіть своїх дітей колядувати. Та й самі заспівайте. Повірте, воно того варте.
