До нашої редакції надійшла перша скарга на медичну реформу, внаслідок якої у коридорах Нвоосанжарської лікарні з’явились довжелезні черги хворих. У медичному закладі нам пояснили: проблема — у нестачі кадрів.
На медиків у нашому суспільстві скаржаться часто. Майже так само, як на правоохоронців. І, як правило, ми частіше приймаємо сторону пацієнта. Як людини маленької, а тому вразливої перед різними системами — міліцейською, судовою чи медичною. Але іноді, розібравшись у ситуації, з’ясовуємо, що правда виявляється не такою вже й очевидною. І знаходиться десь рівно посередині між двома сторонами конфлікту.
Минулого тижня до новосанжарської редакції «ЕХО» надійшов лист наступного змісту.
«Добрий день. Хочу написати за прийом у сімейного лікаря в Новосанжарській районній поліклініці. Цей випадок непоодинокий, та тільки люди не знають, куди звертатися за допомогою. Отже, все спочатку.
Я вчитель, працюю в школі. У грудні 2012 р. захворіла я на застуду. Хворобу переходжувала «на ногах», так як не хотіла, щоб директору добавився ще один клопіт — проблема із заміною. Та й підготовка до новорічних свят, репетиції, контрольні роботи. Але ж лікування «на ногах» ні до чого хорошого не привело, хворобу «завернуло», та ще й перед самим Новим роком. Знов лікувалась вдома. Після свят вирішила таки поїхати до лікарні. Так як канікули, заміна не потрібна. Але тепер в поліклініці відбулися зміни, і всіх хворих направляють зразу до сімейного лікаря, а він далі вирішує, що з вами робити. Та тільки таких сімейних лікарів усього два. Уявіть собі, які там черги… Мами з маленькими дітками теж ідуть до сімейного лікаря, а не до педіатра, як було раніше. Діток пропускають без черги, бо жаль маленьких. Ближче до 11 години (простоявши в черзі 2 години) я таки потрапила на прийом до Хачірової Тетяни Олександрівни. На мій подив, вона навіть не послухала мене, а зразу ж направила на рентген і аналіз крові. Зробила я знімок, повернулась до неї. Тільки подивившись на знімок, вона мене послухала і сказала, що я здорова.
Не розумію, навіщо тоді було мене направляти на рентген, мало мені опромінення, що отримуємо в повсякденному житті?! А те, що у мене був закладений ніс, застуджений голос і ще був кашель, боліла голова — то нічого, то не хвороба. Усе таки я вдома лікувалась у вихідні. Та хвороба ще не пройшла, боюсь, щоб знов не «завернуло». А як же мені лікуватись? На що вона мені відповіла: «Я хвороби у вас не бачу, ви хочете просто відпочити вдома». А взагалі-то, вона, як сімейний лікар, повинна була направити мене на консультацію до лора, чого вона не зробила. А навпаки, Хачірова зробила ще цікавіше: дала мені чималий список ліків, які я повинна обов’язково купити в аптеці, і з цими ліками прийти до неї, тоді вона буде зі мною говорити. Серед цього списку ліків був дорогий антибіотик (цікаво, навіщо він, якщо я, з її слів, здорова?), флавомед (хоча це той же амброксол, тільки іншого виробника і в 2 рази дорожчий, а я говорила Тетяні Олександрівні, що лікувалась вдома амброксолом). То чому я маю все це купувати? Людина просто по-хамськи зі мною повелась. Ще й сказала, що я нібито вимагаю від неї лікарняний. Я вийшла від неї з відчуттям, що мене облили брудом, зі сльозами на очах. У коридорі зустріла замісника головного лікаря Тура Володимира Миколайовича та лікаря-лора Ляшенка Михайла Сергійовича. Я висловила їм своє невдоволення таким прийомом. Михайло Сергійович, тільки почувши мій голос, зрозумів, що я хвора і проблема у хворобі носа. Він спокійно мене вислухав, призначив зовсім інше лікування, ніж Хачірова. За що я йому вдячна, адже лікування дало результат. Це хоч і молодий лікар, та людяний, має співчуття до хворих. А от Хачірова Тетяна Олександрівна має немалий досвід за плечима, а так по-хамськи поводиться з людьми. Навіть заміснику головного лікаря вона сказала, що назначила мені ті ліки, бо знала, що я їх не куплю. Звичайно, що не купила б, хоч би й хотіла, бо мала з собою тільки 200 гривень. У мене просто не вистачило б грошей. Ось як спекулюють нашим здоров’ям у сімейного лікаря в Новосанжарській районній поліклініці!
Я не знаю, чи надрукуєте ви цей матеріал в газеті, але прикро, що у нас є такі от лікарі. А головний лікар у будь-якому випадку буде захищати своїх підлеглих. У нього просити допомоги немає сенсу. Я знаю свою правду. Багато людей мене підтримують. Дякуючи Михайлові Сергійовичу, я одужую. А до сімейного лікаря Хачірової більше не піду. Ці зміни у нашій медицині ніякого покращення людям не зробили. Дякую вам, якщо дочитали лист до кінця. Це крик душі. Ніколи ще мене так не ганьбили, як у цій лікарні. За 40 років мого життя це — вперше. Світлана Вікторівна Лимар»
Тема листа була як ніколи актуальною. Адже саме у нинішній час у країні загалом та районі зокрема відбувається реформування медицини. І найкраще оцінити їх якість можуть лише люди, які звертаються за медичним обслуговуванням. Прочитавши про те, як негостинно зустріли Світлану Лимар у Новосанжарській лікарні, ми розділили її праведне обурення. Але перш ніж звинувачувати лікарів у нечуйному ставленні до пацієнтів, все ж таки вирішили перевірити факти, викладені у листі. Тому вирушили до Новосанжарської ЦРЛ.
Спочатку зустрілися із головним лікарем центру первинної медико-санітарної допомоги Володимиром Туром. Саме він після реформування відповідає у районі за сімейну медицину. Володимир Миколайович визнав, що черги у лікарняних коридорах зараз дійсно не рідкість. Головна причина їх утворення — відсутність кадрів.
— Зараз у нас працюють на прийомі два сімейних лікарі — Володимир Швачко та Тетяна Хачірова. Ще один сімейний лікар перебуває у відпустці. А за кількістю жителів Нових Санжар та прилеглих сіл у районній лікарні має працювати дев’ять сімейних лікарів! З розрахунку 1200 мешканців на одного лікаря, — пояснив Володимир Тур.
Він же нагадав, що за останні три роки у район прийшов працювати всього один молодий спеціаліст-медик. Та й то виключно завдяки старанням агроформування «Елеватор «Чиста криниця», яке і житло молодому лікарю придбало, і транспортом забезпечило. Володимир Тур зазначив, що є надія дещо поповнити кадри у 2014-му році, коли двоє студентів із Новосанжарського району закінчать медичний вуз у Полтаві. Але чи повернуться вони працювати у район — це ще питання.
Вислухавши головного лікаря, ми розповіли Володимиру Миколайовичу про лист Світлани Лимар та поцікавились, чи дійсно сімейний лікар Тетяна Хачірова мала в обов’язковому порядку направити жінку на огляд до лікаря-лора.
— Якщо у людини нетяжка форма захворювання, сімейний лікар сам проводить огляд і призначає лікування. Якщо ж пацієнт потребує поглибленого обстеження, лише тоді його направляють на другий рівень — до фахового спеціаліста, — пояснив Володимир Тур. — У цій конкретній ситуації сімейний лікар не бачила для цього підстав.
У цьому ж запевнила нас сама Тетяна Хачірова, з якою ми зустрілися за кілька хвилин. Її бачення ситуації радикально відрізнялося від описаного у листі Світлани Лимар.
— Так, дійсно, я пригадую таку відвідувачку. Вона зайшла близько 10:45. Я дійсно її одразу відправила зробити рентгенівський знімок і здати аналізи. Тому що лабораторія приймає їх лише до 11:00. Знімок мені був потрібен, щоб можна було побачити легені. Там нічого не було — ні потемнінь, ні інших ознак запалення. Я оглянула пацієнтку — горло було чистим, хрипів чути не було. Вона у нас поміряла температуру — та була нормальною. Жінка скаржилась на кашель, але при огляді якихось ознак хвороби я не виявила. Про що і повідомила відвідувачку. Але вона пояснила, що хоче отримати лікарняний лист. Нібито вона вже близько місяця була хвора і лікувалась самостійно. А тепер канікули, у школі холодно і вона хоче посидіти вдома. Але як я могла дати лікарняний здоровій людині?! Та жінка стояла на своєму. Тоді я запропонувала їй: «Якщо ви дійсно хочете лікуватися, то купіть необхідні ліки, прийдіть до мене і я видам вам лікарняний». Говорила я це, знаючи, що лікуватися ця жінка не бажає — їй просто був потрібен лікарняний лист. Дійсно, вона взяла список, пішла з мого кабінету і більше не повернулася. Ніякого направлення до лора я їй, звичайно ж, не давала, бо у цьому не було потреби.
Ось такі діаметрально протилежні погляди на одну ситуацію. З одного боку, можна зрозуміти хворого, який дві години терпляче сидить під кабінетом лікаря, витрачає час, псує нерви і, зрештою, отримує відповідь, що він абсолютно здоровий. З другого боку, можна зрозуміти лікаря, який нібито робить усі потрібні операції, не виявляє хвороби і отримує натомість обурення та звинувачення у хамстві з боку пацієнта. Знайти у цій історії правого надзвичайно складно. Адже в ідеалі й лікар міг бути трішки чуйнішим, і пацієнт — дещо терплячішім. Зрозуміло лише, що за нинішньої ситуації із кадрами у сімейній медицині району на лікарів будуть скаржитися і надалі. Тому що два сімейні лікарі просто фізично не можуть замінити дев’ятьох. Кадрового ж поповнення у Новосанжарській лікарні найближчим часом не очікується.
