Минулого тижня у більшості українських ЗМІ активно висвітлювались новини, пов’язані з пред’явленням колишньому Прем’єр-Міністру України Юлії Тимошенко чергового обвинувачення. Цього разу прокуратура звинуватила її у причетності до замовного вбивства колишнього нардепа Щербаня. Новина важлива й цікава, що й говорити.
Схоже, що нинішня влада збирається таки довічно позбутися свого головного опонента. Звичайно, можна стверджувати, що служителі Феміди послуговуються у своїх діях виключно турботою про торжество закону й справедливості. І навіть досягають феноменальних результатів, розкриваючи замовні вбивства. Та чомусь не надто в це віриться. Днями автору цих рядків телефонував товариш із Полтави. Він є бізнесменом середнього рівня, який ніколи не відчував особливого пієтету перед особою Юлії Володимирівни. Чоловік ніколи не був членом її партії, не їздив на Майдан, не підтримував «Батьківщину» чи її союзників фінансово. Більше того — завжди «тягся» до «регіоналів», поскільки мав бізнес, пов’язаний із представникам саме цієї політичної сили. Але навіть він сказав: «Ну, це вже перебор. Це — не по «поняттях». Не надто розуміюсь на тих «поняттях», але в щирості намірів сьогоднішніх служителів Феміди, теж маю великі сумніви. Надто багато підстав для цього.
Ось і Європейський суд з прав людини своїм рішенням від 9 січня 2013 року фактично констатував, що в Україні немає торжества Закону, а є торжество «понятій». Євросуд задовольнив скаргу колишнього судді Верховного Суду України Олександра Волкова щодо незаконного звільнення з посади. Одне з порушень, яке помітили європейські судді — це процедура голосування у Верховній Раді, а саме: той факт, що наші з вами обранці голосують чужими картками. Тобто, за себе і за того хлопця. Хлопця, який у цей момент або власний бізнес розвиває, або відпочиває десь на дорогому курорті.
«Справа Волкова» — новина не менше важлива, аніж чергове обвинувачення Юлії Тимошенко. Вона вчергове підтвердила, що практично всі законодавчі акти, прийняті попередньою Верховної Радою, є, по суті своїй, незаконними. Адже вони приймались під керуванням диригента Чечетова. А потім нинішня влада дивується, чому ж не йдуть усі оті так звані «рехворми», чому їх не підтримують люди? А як вони йтимуть, як їх підтримуватимуть, коли при їх запровадженні порушені норми як закону, так і моралі.
Чи не те ж саме відбувається і у справі Тимошенко?
