І ось настав довгоочікуваний день – субота 15 серпня. Патрульна група на човні РЛП «Нижньоворсклянський» у складі двох представників парку, депутата райради та дільничного інспектора повільно рухалась Ворсклою в напрямку Дніпродзержинського водосховища. Перевіряли документи у мисливців та нагадували їм про дотримання режиму охорони парку та правил полювання. Довелось навіть відправити на берег дідуся, який взяв на полювання онука, якому не було й 10 років. Час плинув швидко.
Самі нетерплячі почали стріляти біля 17 години десь в районі ставків у Кишеньках. Проте масової стрілянини до визначеного терміну не було. Не стала жвавішою стрілянина відразу й після 18 години. Різні думки приходили. Чи то дичини стало менше? Чи мисливці вичікують найбажанішого трофею – крижня.
Думки перервав дзвінок від єгерів Кобеляцького УТМР, які забезпечували охорону своїх угідь в районі урочищ Грині та Гречане. Вони прохали допомогти, оскільки, цитую: «Дніпропетровці поперли». За їх інформацією велика кількість човнів рухалась зі сторони Орлика та Радянського.
Допомогти своїм колегам так і не вдалось, оскільки в цей час «сафарі по-українськи» розпочалось на акваторії в районі Світлогірського. З човнів, які рухались на повній швидкості, що є грубим порушенням правил полювання та Положення про парк, просто розстрілювали лисок, які, нічого не підозрюючи, тримались на мілководдях біля берега. Човни хаотично «літали» з-поміж дичини, а стрілки (по 3-5 чоловік) в усі сторони палили так, що шрот свистів і повз наших вух.
Не буду називати прізвище депутата райради, який був «найспритнішим» у цьому побоїщі (напевно багаторічний досвід допомагав), тим паче не вказуватиму, до якої політичної партії він причетний, оскільки перед виборами депутати стали вкрай емоційні і готові політизувати будь що (переконався по попередній публікації).
В цьому ж човні знаходився й один з керівників райдержадміністрації, який на моє запитання, чому порушують правила полювання, відповів: «Таке наше життя, Вікторе Васильовичу». Дійсно, у декого з них життя саме таке. Говорити в кабінетах та з трибун одне, а в реальному житті робити все навпаки. А чому б і ні, краватки ж зняли, з кабінетів та із-за трибун повиходили, а камуфляж оділи. Отак і камуфлюють своє реальне життя та облаштовують його відповідно до тих обставин, які склалися. Насправді їм байдуже, що виникають паркани, незаконні забудови, відбирається у громади останнє, що залишилось – довкілля і вкінці-кінців, що існують елементарні правила полювання, які направлені, перш за все, на забезпечення безпеки для громадян. Одним словом – «еліта». Але вони в «правильному» човні і навіть, коли після виборів втратять свої посади (а це неминуче), то сподіваються випливти і відчути під ногами тверде підґрунтя. Одним словом, російською мовою – «временщики и приспособленцы».
Свою публікацію я хотів назвати «Національному – ні, міжнаціональному – так». Мається на увазі, ні – національному природному парку. Чому міжнаціональному – так? Все дуже просто. В районі Світлогірського на полюванні нами були помічені, судячи за зовнішністю, араби в супроводі молодиків не менше як із столиці (судячи по нахабній поведінці). Безумовно ніяких документів на зброю та дозволів на полювання. До того ж вони активно брали участь у «сафарі». Щоб не наражатися на міжнародний, та ще й політичний скандал, гості були просто відправлені до берега.
До чого все це я веду? Доки окремі депутати намагаються в будь-який спосіб відсторонити мене від займаної посади, в цей час на теренах Кобеляччини з’явилися перші «ластівки» та не аби які, а справжні іноземці. Не те, що київські, донецькі, луганські, маріупольські і навіть росіяни зі своїми курниками. То свої, майже рідні.
Як відомо, араби – люди не бідні. Сподобається їм у нас «сафарі», скуплять все, що ще залишилось не скупленим. Безумовно, полювання на пернату дичину рано чи пізно закінчиться, але потім відкриється на копитних тварин. А якщо навіть й не відкриється, чи буде заборонено як на острові Вишняки, то чи стане це перешкодою для гаманців?
Чомусь переконаний, що статус Вишняків, як відтворювальної ділянки забороненої для полювання, залишиться лише на папері, навіть попри намаганням єгерської служби забезпечити цей статус.
А можливо хочуть прибрати мене саме з метою, щоб араби та не тільки вони комфортно себе почували на природно-заповідній території? Гроші ж, особливо зелені, не пахнуть.
Повертались на базу затемна з відчуттям зіпсованого свята.
У неділю 16 серпня перші постріли пролунали з першими променями сонця. В цей день я згадав сюжет, який декілька раз демонстрували по телебаченню, коли із-за водного скутера загинула дитина. А згадав я його не випадково. Такі самі скутери «літали» у неділю по Ворсклі в районі села Вільховатка повз їхнього пляжу, де завжди багатолюдно.
Хто повинен це контролювати? Можливо сільська рада, яка й надала їм прихисток, виділивши наділи для облаштування баз відпочинку.
Молодий чоловік на ім’я Олександр, мешканець Вільховатки, який нещодавно поповнив лави козаків і був присутнім на патрулюванні з інспекторами парку у неділю, наполегливо пропонував подивитися на смітники біля їхнього пляжу. Дивитись ми не стали, оскільки територія не входить в межі парку, лише запропонували за прикладом мешканців Лучок та Правобережної Сокілки взяти під шефство пляж, прибрати його, облаштувати та контролювати підтримання чистоти та порядку.
Вцілому патрулювання у неділю пройшло без особливих пригод та порушень режиму охорони парку. Але оте «сафарі по-українськи» надовго залишило неприємне враження.
