Чоловік промишляв тим, що обіцяв людям завезти будматеріали або виконати якусь роботу. Брав гроші наперед і…
Один добрий знайомий, до речі, доволі заможний кобелячанин, під час зустрічей полюбляє скаржитись на сучасне життя. Чоловік незадоволений тим, що чимало українців втратили такі моральні якості як порядність, чесність, повага до інших. І робить висновок: «А все через гроші. Люди відчули їх смак і почали обдурювати один одного. При комуністах не знали, що з тими грошима робити, бо купляти нічого було. А зараз все є. І всього хочеться. От і казяться люди».
Дійсно, суспільство споживання вже наклало свій відбиток на всіх і кожного, хто проживає в Україні. Хтось вистояв перед його спокусами, не намагається «рвати штани» і задовольняється тим, що заробляє чесною працею. А хтось, навпаки, намагається мати все й одразу, якнайшвидше спробувати всі принади життя з тих, що пропонує суспільство споживання.
І, можливо, саме з цієї причини в Україні з’являється все більше й більше різного виду і роду шахраїв. Це люди, котрі не грабують, не ґвалтують, не вбивають. Але все одно вважаються злочинцями. Вони дурять. Тобто входять в довіру до легковажних співгромадян і різними способами заволодівають їх грошима. Видів шахрайства надзвичайно багато. І з кожним роком їх стає все більше й більше. Доходить уже до того, що шахраї за допомогою сучасних засобів комунікацій, тобто мобільного зв’язку та Інтернету, безсовісно знімають гроші з банківських рахунків хворих дітей. Цим самим фактично прирікаючи малюків на загибель. А «сидітимуть» же (якщо їх упіймають, звичайно) не за вбивство, а виключно за шахрайство.
Та обмежимо моралізаторство. Воно все одно нічого не змінить. Перейдемо до конкретики. Про існування шахраїв усі ми знаємо. Майже кожного дня засоби масової інформації повідомляють про той чи інший випадок шахрайства. Але більшості глядачів або читачів здається, що всі ті події відбуваються десь далеко в Києві, Одесі, Донецьку, Полтаві. Але не тут, не поруч. І тому відчуття небезпеки не виникає, адже здається, що обдурити можуть кого завгодно, але не мене, розумного і обачного. Думають люди й так: «Та ми ж тут, у Кобеляках, Санжарах, Царичанці всі один одного знаємо. Хто ж тут кого дуритиме?».
Люди віддавали шахраєві по 5 тисяч і навіть не питали в нього документів
Насправді ж реалії життя зовсім інші. І вони набагато жорсткіші, навіть жорстокіші. Обдурюють людей і в провінції. Нижче мова піде саме про такий випадок.
Кримінальна епопея за участю жителя Кобеляк Миколи Гарбузенка (прізвище змінено з етичних міркувань) і кількох його довірливих земляків продовжувалась кілька років. Про неї знали і співробітники міліції, і навіть журналісти. Але вдіяти нічого не могли. Уже й кримінальна справа була заведена. А назвати прізвище «героя», який брав у людей гроші і не повертав, усе ніяк не дозволяв закон. Та ось Кобеляцький районний суд виголосив свій вердикт, обмеживши волю шахрая на чотири роки. І тепер уже можна розповісти про шахрайську епопею.
Микола діяв дуже просто, користуючись якоюсь незбагненною довірливістю жителів Кобеляцького району. Через засоби масової інформації, у тому числі й через нашу газету, він давав оголошення про надання різного роду послуг. У основному спеціалізувався на будівельних роботах. До речі, діяв хоча й примітивно, але дуже цілеспрямовано. Уже коли на нього почали надходити заяви в Кобеляцький райвідділ внутрішніх справ, правоохоронці звернулись до редакції з проханням не друкувати оголошення підозрілого «надавача послуг». Що й було зроблено. Але Гарбузенко з легкістю подолав цю перешкоду. Він почав давати оголошення не особисто, вказуючи вигадане прізвище і змінивши номер контактного телефону.
А далі все відбувалось просто до геніальності. Люди дзвонили, дізнавались про ціни та умови. А потім робили замовлення. Микола діяв за безвідмовним методом: пропонував свою продукцію чи послуги значно дешевше аніж інший підприємець. І його клієнти, забуваючи прислів’я про дешеву рибку, немов загіпнотизовані, віддавали свої гроші. І це при тому, що Гарбузенко не має якоїсь особливої освіти, не вчився риториці й психології, не володіє даром навіювання. Він просто пропонував дешевше. А потім, при зустрічі з клієнтами, брав попередню оплату і більше не з’являвся, не виконуючи робіт і не повертаючи гроші. При цьому майже ніхто з довірливих земляків не цікавився особою підприємця. Щоправда, одна жінка запитала його прізвище. На що Микола назвався підприємцем Черненком. Ну, а паспорта при цьому не показав. Таким чином, недобросовісний підприємець лише за кілька місяців заволодів майже тридцятьма тисячами гривень. Ось хронологія його дій.
10 квітня 2011 року. Гарбузенко взяв 4550 гривень у якості задатку в громадянки Ш. Він їй пообіцяв привезти і встановити двері. 6 квітня взяв 4 тисячі у громадянина К. на металеві ворота. Через кілька тижнів, 13-го травня, видурив 3 тисячі гривень у громадянки К. на ворота з профнастилу. 19 травня взяв 3500 у громадянина Б. 31 травня ще 5500 у громадянки Т. Їй він пообіцяв привезти ворота з хвірткою та металеві двері. У цьому ж місяці Микола пообіцяв громадянину П. завезти 5 тисяч штук червоної цегли на суму 4870 гривень. Безумовно, цеглу так і не завіз, грошей не повернув. Не гребував шахрай і зовсім невеликими сумами. Так, 9 червня 2011 року громадянин С. замовив у нього хвіртку, заплативши завдаток у розмірі 350 гривень. Це найменша сума, яка фігурувала у кримінальній справі. Потім, у тому ж червні, він узяв 2900 гривень, цього разу в громадянки К. Мав привезти профнастил. Останній епізод у справі датований 24 вересня 2012 року. Цього разу він якраз і представився Черненком. Він узяв 5250 гривень за сім металопластикових вікон.
P. S. Увага! За неофіційною інформацією шахрай і далі продовжує свою діяльність.
Не гарячкуйте і бійтеся «дешевої рибки»
Правоохоронці, користуючись нагодою, розповіли про найпоширеніші зараз різновиди шахрайств.
— Вам дзвонять на мобільний і повідомляють, що хтось із родичів, як правило діти, потрапили в халепу. Найбільш розповсюджені версії: збив когось машиною або попався з наркотиками. Вони запропонують залагодити справу за гроші. Ні в якому разі не ведіться на пропозицію шахраїв! Перш за все, перевірте інформацію у райвідділі міліції.
— Спосіб другий. У село приїжджають солідні люди і продають, скажімо, цукор за дуже низькими цінами. Усім товару не вистачає. Шахраї обіцяють привезти його завтра, але беруть завдаток. Вгамуйте себе, не давайте грошей наперед, бо залишитесь ні з чим.
Щоб не стати жертвою «Миколи»
А тепер кілька порад для тих, хто не хоче стати жертвою такого ось «Миколи»:
— Перевіряйте паспортні дані. Запишіть їх собі, бажано в присутності самого обіцяльника. Це може злякати шахрая.
— Просіть показати свідоцтво з податкової. Якщо підприємець там не зареєстрований, це повинно вас насторожити.
— Якщо зважились дати гроші наперед, вимагайте надання якогось документу, що це засвідчує. Чек, квитанція, накладна — беріть все. Або хоча б беріть розписку, обов’язково в присутності стороннього свідка.
— Запитайте у підприємця прізвища людей, яким він надавав послуги. А потім розпитайте у них про нього.
— І остання й, можливо, головна порада. Не ведіться на «дешеву рибку». Якщо вам пропонують товар чи послугу значно дешевше, аніж у інших — насторожіться!
