5-го лютого на межі між Новими Санжарами та Лелюхівкою спилюють чотири високих осики. Захисники природи вважають це невиправданим знищенням мальовничого куточка природи. У селищній раді пояснюють: таким чином оберігають життя і здоров’я мешканців містечка.
Близько 12-ї години дня 5-го лютого до автора телефонує одна з жительок селища і повідомляє, що на межі Нових Санжар та Лелюхівки представники селищної ради пиляють дерева, яким нібито більше ста років. Одразу після цього ми телефонуємо до селищного голови Андрія Реки і цікавимось: хто і чому випилює такі древні осики? Новосанжарський мер пропонує разом із журналістом поїхати на місце і спробувати розібратися у ситуації.
Коли «четвірка» мера зупиняється неподалік місточка по дорозі на Лелюхівку, роботи йдуть повним ходом. Озброєні бензопилкою чоловіки якраз розпилюють одне із великих дерев, яке вже лежить звалене на землі. Ще три деревини стоять із зрізаними верхівками, але їх ще не пиляють. Інші осики — близько десятка — стоять неушкоджені.
— Спиляли лише ті, які були нахилені і могли впасти. Висновки по них написав у акті еколог з Полтави, — пояснює Андрій Река. І пропонує зблизька подивитися на вже спиляну деревину.
— Ось бачите — всередині вона вже була гнила! І у великий вітер могла впасти! — показує селищний голова. Спиляний стовбур дійсно підгнив з одного боку. Але чи могла велика деревина від цього впасти — питання риторичне.
Неподалік робітників, які розпилюють деревину, стоїть літній чоловік у зимовій теплій шапці. Коли ми підходимо до нього, пояснює, що нахилені осики загрожували саме його господарству. Тому він звернувся до селищної ради з проханням їх спиляти.
— Я знаю, що приїжджала жінка-еколог з Полтави і дала висновок, що можна спиляти оці чотири, — показує чоловік, який представляється Олексієм Ридченком.
Він мешкає фактично у останньому будинку Нових Санжар на межі з Лелюхівкою за адресою: вулиця Шевченка, 118а. Говорить, що на цьому місці проживає років двадцять. Припускає, що спиляним осикам років вісімдесят-дев’яносто.
— Просто так спиляти деревину, без дозволу, — це ж великі штрафи! — нагадує Андрій Река, коли ми йдемо до його машини. — Якщо простий громадянин спиляє — мінімум 3 тисячі гривень! А якщо посадова особа дасть таке незаконне доручення — буде усі 17 тисяч!
Селищний голова пояснює, що роботу по спилюванню дерев за угодою із селищною радою виконує приватний підприємець Ткаченко. За виконані роботи мерія йому не платить ні копійки — розраховуються фактично тією ж спиляною деревиною.
Уже після нашої розмови і поїздки з мером до журналіста телефонує жителька Нових Санжар Інна Чорнуха і прохає вислухати свій погляд на ситуацію з осиками.
— Я розумію, що з документального боку там усе в порядку. Але ж є ще моральний бік, — нагадує жінка. — П’ять років тому дерева у тому мальовничому куточку вже хотіла випиляти селищна рада. Тоді я їх відстояла. А тепер не вдалося… Адже те місце — як окраса. І ті осоки — це ж не просто дерева, а цілий період з історії. Адже їм за найскромнішими підрахунками — більше ста років! І вони росли там ще до того, як побудували свої будинки люди.
Інна Чорнуха розповідає, що в одній з книжок про Нові Санжари бачила старовинне фото саме цієї місцини — із незмінними осиками.
— Ви розумієте, був голод, була війна, а ці осики стояли і ніхто їх не чіпав! Старші жителі розповідали, що взимку викопували коріння і тягали його з лісу, щоб топити у пічках. Але цих осик не займали… Звичайно ж, якщо взяти і поставити під кожною осикою чийсь сарай чи гараж, то можна отримати і висновок еколога, що деревина загрожує людському майну. Але ж хто дозволяє будувати ці сараї під деревами, які стоять за межами людських подвір’їв?
У принципі, позицію жінки цілком можна зрозуміти. Адже окрім суто офіційного підходу (наявності звернення жителя, дозволу екологічної служби) є ще підхід суто людський. І деревина, яка, цілком можливо, за екологічними мірками вже вважається хворою і старою, для когось не просто дрючок із гілками, а щось більше і важливіше. Щось красиве і миле для ока. А яким документом можна підтвердити красу й мальовничість? Якщо спиляти чотири осики, чи буде цей куточок таким же затишним? Чи втратять щось люди? Не у матеріальному, а у моральному сенсі?
Питання, звичайно, ліричні. Але ми все ж таки спробували поставити їх заступнику голови селищної ради Валентину Івашині. Саме він є головою комісії, яка займається обстеженням дерев і приймає рішення — спилювати їх чи залишити. На початку нашої розмови, щоб не виникало запитань про документальну сторону, Валентин Миколайович демонструє складений комісією акт. Він підписаний усіма членами, у тому числі державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Ольгою Торяник. Саме вона, як фахівець-еколог, під час обстеження визначала, які дерева можна спиляти, а які простоять ще певний час.
— Ви ж були на місці, бачили. Ті дерева, які стоять вертикально, залишились. Це те, що стосується осик. Але ми будемо пиляти там далі по руслу — клени, верби, берези. Фактично, ці дерева вже не можна розглядати як зелені насадження. Адже всі вони — хворі, дуплисті, гнилі.
Щодо суто людського підходу до спилювання дерев, то Валентин Івашина говорить, що готовий його сприйняти. Але за умови, що захисники природи при цьому будуть брати на себе і відповідальність.
— Там, під цими осиками, проходить стежка, по якій ходять люди. Якщо одного дня деревина впаде на когось, хто буде відповідати — захисники природи чи селищна рада? Я вважаю, якщо заходить мова про потенційну загрозу людському життю, лірика відходить на другий план.
На завершення нашої розмови Валентин Івашина розповідає про плани селищної ради по облаштуванню на межі між Новими Санжарами та Лелюхівкою ще одного місця відпочинку. Але для цього потрібно буде не лише зрізати старі дерева, але і розчистити багаторічні хащі, якими заросло русло вище від згаданих осик. І у цій роботі селищна рада готова прийняти допомогу усіх любителів природи.
