Напевно, кожен новосанжарець хоч раз у своєму житті мав нагоду перетнутися на вулиці зі зграєю собак. Хтось відбувався легким переляком, хтось — порваними штаньми. Цього тижня ми вирішили поцікавитися у жителів містечка, як, на їхню думку, можна боротися з бродячими собаками?
На одній із щотижневих нарад у райдержадміністрації підняли питання про проблему бродячих собак і, зокрема, сказу. Зоя Ащеулова, начальник управління ветеринарної медицини, поділилася думкою щодо необхідності створення у Нових Санжарах притулку для бездомних тварин. У відповідь представники влади зауважили, що фінансувати подібний заклад із районного бюджету буде неможливо, так як коштів не вистачає на фінансування інтернатів для дітей-сиріт. У ході наради було згадано альтернативний і, певно, найбільш реальний на сьогодні, спосіб фінансування подібних притулків — благодійні внески громадських організацій та просто небайдужих новосанжарців. Поговорили, нарада завершилася, а проблема залишається невирішеною. Вулицями продовжуються бігати безпритульні Шарики. А жителі селища бояться випускати своїх домашніх улюбленців погуляти за ворота, адже час від часу містечком ходять чутки про розкидане по вулицях селища отруєне м’ясо. Нібито таким способом у нас ведуть боротьбу з безпритульними тваринами. Утім, самі ветеринари постійно підкреслюють: труїти собак вони не мають ні права, ні можливості. У них просто відсутні такі засоби.
Цього тижня ми вирішили з’ясувати у самих новосанжарців, що вони думають про проблему бродячих тварин та які бачать шляхи її вирішення.
Андрій
— Проблема бездомних собак є, але мене більше хвилюють бездомні діти. Нехай краще для них притулки створюють.
— А як же безпека новосанжарців, і ваша, зокрема?
— Але ж на мене може напасти і якийсь п’яний придурок, а не тільки собака. Спочатку виховувати треба людей, тоді й ця проблема зникне.
Галина:
— Така проблема існує. І не тільки в нашому селищі — це загальноукраїнська проблема. Звичайно, у Європі цьому питанню приділяють значно більше уваги, ніж у нас, бо в них з фінансами краще. Але тварини всі ж однаково не винні, що їх покинули. Тому притулок для них потрібно б створити.
Людмила:
— Потрібно підвищувати рівень культури серед людей. Інформувати, що існують засоби, що перешкоджають тваринам розмножуватися. Можна створити притулок і утримувати тварин за добровільні благодійні внески людей. Уявіть, якби кожен хоч раз на місяць давав би на це всього 20 гривень. Це ж зовсім незначні кошти, а як би вони допомогли. Але наше суспільство ще не готове до цього.
Володимир:
— Треба стерилізувати. З часом їх просто не стане, тоді й притулок буде непотрібен.
Наталія:
— Я вважаю, якщо собака безнадійно хвора, то краще її кудись вивезти і усипити, щоб вона не мучилася і не зашкодила оточуючим. А розкидати отруту по вулицях непотрібно, бо через це страждають і домашні тварини. У нас курортне містечко, і цю проблему треба вирішувати культурно. Створити притулок у Нових Санжарах — це було б добре, але нереально.
Андрій:
— Потрібно створювати притулки, і забезпечувати бродячим тваринам належну опіку. Щоб вони не ходили по вулицях. Це важко, звичайно, але можливо.
Як з’ясувалося, люди справді занепокоєні тим, що по вулицях селища розгулюють бездомні собаки. Але у можливість створення для них притулку, мало хто вірить. Приємно відзначити, що ніхто з опитаних не вважає, що це питання потрібно вирішувати протизаконним методом (Закон «Про захист від жорстокого поводження» забороняє відстріл тварин, отруєння і вбивство електричним струмом). Але регулювати кількість безпритульних тварин необхідно, тому, можливо, слід підійти до проблеми так, як це роблять у інших містах України — розпочати масову стерилізацію. У подальшому кількість собак має суттєво зменшитись, тоді проблема вже не стоятиме так гостро.
