Минулого тижня для відвідувачів «Університету третього віку» влаштували День іменинника. Протягом цього майже сімейного свята його учасники радували одне одного поезією, вітаннями та піснями.
Традицію святкувати День іменинника започаткували ще минулого року. Після цього працівники терцентру майже кожного місяця збирають своїх постійних відвідувачів і допомагають їм влаштувати свято для самих себе. Збираються, як правило, наприкінці місяця. І разом вітають усіх іменинників того чи іншого місяця. Минулого тижня вітали січневих іменинників.
На початку заходу працівниці терцентру зачитують цікаві факти про імена. Зокрема, згадують, що у древніх слов’ян дитину часто зумисне називали негарним ім’ям, щоб відлякати злих духів. З приходом християнства на зміну старослов’янським іменам прийшли грецькі та латинські. Серед наших прадідів найбільш популярними були імена Іван та Василь. Також часто називали хлопчиків Федорами, Степанами, Андріями, Яковами та Олексіями. Завершується історичний екскурс згадкою про те, що до революції ім’я для новонародженого обирав священик. І вже у нинішній час це стало виключно прерогативою батьків.
Після цього слово надають гостям та, власне, іменинникам. Ганна Демиденко, яка приїхала на свято за 30 кілометрів — із Писарівки, читає своїм друзям нові вірші.
— Писала сьогодні вранці, закінчувала вже у машині, — зізнається поетеса.
Своєрідні віршовані вітання іменинникам і постійним відвідувачам університету дарує Ніна Науменко. У веселому та іронічному вірші вона перераховує переваги того чи іншого віку. А закінчує рядками: «18 бы мне — вот было бы дело!»
Далі на своєрідну сцену — місце перед глядачами — виходить родина Миколи та Лариси Призових. Вони обмінюються жартами, Микола Іванович підбирає мелодію і, зрештою, подружжя співає.
— Ваша пісня — ніби про вас! — захоплено говорить Ганна Демиденко, коли стихають вдячні оплески слухачів.
А Призови наостанок співають веселої і усім знайомої: «А я все дивлюся — де моя Маруся?» Підспівують їм усі. Хтось — ледь ворушачи губами, хтось — учасники хору «Багряне листя» — співають на повен голос. Потім довго дякують Призовим за чудове співоче вітання.
А до вітань із власною поезію приєднується поетеса Ольга Титаренко з Поліг, яка вперше бере участь у подібному заході. Її вірші учасники свята оцінюють дуже високо. І по черзі переглядають збірку її поезії.
Після завершення вітань — пісенних, віршованих та прозових — учасники свята сідають пити чай за спільним столом. І розмовляють про творчість, поезію, задуми і плани. Якщо не заглядати у паспорти і не зважати на підступні зморшки, ніколи не повіриш, що ці люди — на заслуженому відпочинку. Їм зовсім не хочеться відпочивати. Їм хочеться бути активними, творити, спілкуватись та реалізовуватись. У територіальному центрі їм таку можливість надають. Звичайно, людям із сіл важче дістатися на подібні свята і заходи, ніж мешканцям райцентру. Але ті, хто знаходить час і приїздить хоча б раз, потім обов’язково повертається. Адже такі зустрічі рятують людей старшого віку від найбільших ворогів старості — самотності та обмеженості спілкування.
