На рахунку новосанжарського художника Петра Лахна чимало робіт на різноманітну тематику, його ікони прикрашають церкви Полтавської та інших областей, а розмальовані ним автобусні зупинки стали своєрідною родзинкою нашого району.
— Розпочнемо нашу розмову з філософського запитання: «Хто такі художники?».
— Художник — це особлива людина, яка бачить те, що не помічають інші. Наприклад, стоїть якесь похилене дерево, люди його хочуть спиляти, а художник бачить у ньому цінність, ідею для картини.
— Як Ви стали художником?
— Малюю з чотирьох років. Більш серйозно почав цим займатися до армії, фарби виписував з Москви, бо не було де купити. У армії працював художником-оформлювачем. Виготовляв стели з алюмінію, дошки пошани, оформлював ленінські кімнати. Працював разом із професійними художниками. Мені на той час було лише 18 років і освіти художньої я не мав. Тоді Олексій Леонов (космонавт, перша людина, що вийшла у відкритий космос — авт.) до нас приїздив, руку мені потиснув, пам’ятаю…
— У Вас є спеціальна художня освіта?
— Я закінчив Московський університет імені Крупської, навчався на факультеті образотворчого мистецтва, отримав найвищий, шостий розряд, а відтак і дозвіл на оформлення, розпис стін, розробку ескізів, працював у Новосанжарській художній майстерні.
— Кого з відомих художників Ви можете назвати своїми кумирами? До якого жанру відносите свою творчість?
— Дуже подобаються роботи Франсуа Буше, Леонардо Да Вінчі. Люблю старовинний класичний живопис. Це техніка, у якій не можна робити помилок. Найменший мазок не так — і все зіпсовано. Це мене і підвело до написання ікон.
— Як трапилося, що Ви почали писати ікони? Адже, як відомо, щоб цим займатися, потрібне висвячення?
— Пам’ятаю, ще при Радянському Союзі оздоблював лелюхівську церкву, хоча тоді ікони були під забороною. А благословив мене отець Димитрій, колись на Великоднє свято у марківській церкві. Після того я розписував маячківську, руденківську церкви і капличку Віри, Надії та Любові в Нових Санжарах. Також оздоблював церкву в селі Лиман, Татарбунарського району, що на Одещині. То особлива церква, дуже стара і міцна, її навіть знести хотіли після війни, танками на тросах тягнули, то троси порвалися, а вона залишилася стояти непорушно.
— Ви малюєте ікони для церков. А самі вірите в Бога?
— Чим більше старію, тим більше вірю. Не може людина жити, щоб ні в кого і ні в що не вірити. Минулої весни, коли малював ікону у соколовобалківську церкву, то звідкись із верху чув спів ангелів, такий незвичайний перелив, десь близько ста голосів. Спочатку думав, що радіо грає. А тривало це приблизно півтори години.
— Ви розмалювали декілька автобусних зупинок у нашому районі. Звідки черпали ідеї?
— Ідеї, в основному, брав із голови. А от у Галущиній Греблі сільський голова повіз мене до ставка і каже: «Он бачиш лебеді плавають? Ти повинен їх намалювати». Я так і зробив. А намалювати козаків на зупинці в Судівці — це ідея голови козацької організації Володимира Хопти.
— Як Ви вважаєте, у Нових Санжарах сприятлива атмосфера для заняття творчістю. Наскільки затребуваними є роботи художників?
— Картини продаються, але за безцінь. Бо в людей просто немає грошей. Для того, щоб продавати картини дорожче, потрібно бути розрекламованим, розкрученим. Хоча мої роботи є і в Москві, і в Канаді.
— Як Ви ставитесь до критики на свою адресу? Чия думка для Вас важлива?
— До критики ставлюсь позитивно, для мене важлива думка кожного. Нову картину спершу показую сину. Але інколи найкращий спосіб побачити власні помилки — сфотографувати, і, так би мовити, подивитися на свою роботу зі сторони.
— Які риси характеру допомагають Вам займатися творчістю?
— Упертість і витримку неабияку треба мати. Але, найголовніше, що мені подобається малювання, як заняття. От, наприклад, довго сидіти перед монітором комп’ютера я б не зміг.
— Над чим працюєте зараз?
— Зараз малюю картину на міфічну тему. Це для себе. Вона дуже велика, розміром приблизно, як двері. Також 22-го березня планують свято з нагоди 90-річчя району, можливо, намалюю пару робіт до цього заходу.
— Що б Ви порадили починаючим художникам?
— Порадив би не гнатися за модою, а прислухатися до свого серця. От я не розумію абстракції і не беруся малювати подібні картини. А хтось побачить по телевізору і подумає: «А що — модно, я намалюю». А цього робити не треба, бо коли в художника немає до цього хисту, то він ніколи не стане справжнім хорошим абстракціоністом. Краще малювати те, що йде з середини, від душі.
Переглянути роботи художника Петра Лахна ви можете у нашій галереї
