Зараз доводиться частенько чути нарікання з боку одних українців на інших. Мовляв, не ті стали земляки. Не такі добрі, милосердні й співчутливі, як раніше. Коли було оте «раніше», кожен розуміє по-своєму. Для когось — двадцять років тому, а для когось — п’ятдесят. Важко судити, чи відповідають дійсності подібні твердження. Тим більше, що навіть на своєму, ще не надто довгому віку, пригадуються подібні розмови тридцятирічної давності.
Але те, що нині дедалі важче бути правильним і законослухняним, доводиться констатувати все частіше і частіше. Наведу приклад із власного життя. Думаю, що його особливо оцінять і зрозуміють ті земляки, хто має власний автомобіль. Усі знають, що будь-яка машина, незалежно від її класу, ціни та віку, потребує технічного огляду. Отже, й заміни деяких деталей, котрі відслужили своє. І в сервісних книжках чи інших інформаціях написано, що і коли міняти. От і автор цих рядків під час чергового технічного обслуговування вирішив поміняти на своєму «Ланосі» свічки. Ні, вони ще не вийшли з ладу, машина їздила, як і раніше. Але вирішив учинити по-правильному, по-законослухняному. Написано в сервісній книзі: «Заміна через 20 тисяч кілометрів пробігу». Отже, потрібно міняти. Так роблять усі оті німці, французи, американці, з «тупості» яких постійно жартує Задорнов, але, які чомусь уперто продовжують жити довше і якісніше, за нас, «не тупих» українців і росіян.
Поміняв. Минуло три тижні. Машина за цей час проїхала тисячу кілометрів. І раптом зламалася. Ні, «Ланос» їхав, але поганенько. Заглянув під капот і одразу побачив причину. Одна з куплених досить дорогих (за кобеляцькими мірками) свічок буквально розпалася на друзки. Пішов у інший магазин. Там запропонували на вибір кілька комплектів свічок. Щоправда, попередили: «Гарантії не даєм». Ті, які ви купили раніше, вважались японськими, тепер чомусь — французькими. Беріть дешевші, не так шкода буде». Узяв дешевші. Наведений приклад, безумовно, — дрібниця. Є речі важливіші і принциповіші. Згадаємо, наприклад, таке надважливе питання, як пенсійне забезпечення. Автор цих рядків, будучи приватним підприємцем, «тупо» платить внески до Пенсійного та інших фондів. А більшість колег — ні. Їх аргументи: «Це — невигідно». По-перше, ми до пенсії не доживемо. А по-друге, зароблена нами «мінімалка» буде на якихось двісті гривень більша, аніж «соціалка». Дехто рахує і стверджує, що нікуди на сплачуючи і відкладаючи по 600 гривень на депозит, за тридцять років назбирає півмільйона, як додаток до «соціальної» пенсії.
Безумовно, у прихильників законослухняності є залізний аргумент. Платячи внески, ми забезпечуємо пенсію наших батьків. Це — правильно. Але чомусь згадуються свічки до «Ланоса».
