15-го лютого у Нових Санжарах відзначають День виведення військ з Афганістану — із святковим концертом, солдатською кашею і квітами, покладеними на броню БМП.
Урочистості розпочинаються о десятій годині у залі засідань райдержадміністрації. Перед початком офіційної частини для воїнів-інтернаціоналістів демонструють документальну хроніку війни у Афганістані. Ті зосереджено дивляться і думають — кожен про своє. Це для нас, сторонніх спостерігачів, кадри з екрану видаються чимось цікавим та екзотичним. А для афганців це реальна згадка про війну, з якої їм вдалося повернутися живими. На жаль, не всім…
Відеофільм закінчується. А у президії з’являються представники районної влади. Першим звертається до присутніх голова райдержадміністрації Сергій Шовкопляс. Він зауважує, що до Нових Санжар вперше після виборів приїздить народний депутат Олексій Лелюк. Тому від імені новосанжарців голова РДА вітає його з обранням і вручає букет квітів. У залі аплодують. Афганці до новообраного нардепа ставляться по-особливому. Адже саме він перед виборами зумів дістати і привезти до Нових Санжар довгоочікувану бойову машину піхоти. Дякуючи за привітання, Олексій Лелюк обіцяє новосанжарцям, що буде продовжувати добрі справи.
— А стосовно БМП хочу розповісти такий цікавий випадок. У Верховній Раді я зустрічаю колишнього міністра оборони. І він мене не запитує — як справи, а одразу цікавиться — ну як там БМП? — посміхається Олексій Лелюк.
Після короткого виступу депутата Сергій Шовкопляс продовжує свою промову. І зауважує, що у Афганістані воювало саме його покоління.
— Я в ті роки служив у армії. І лише долею випадку не потрапив туди, де були ви! — розповідає голова райдержадміністрації. — Я дивлюсь на вас і бачу, що тут, у залі, сидять найсильніші чоловіки. Я бажаю вам, щоб ви і надалі зберігали принципи братерства. І ми разом з вами зробимо все, щоб наша країна процвітала!
Варто зауважити, що афганці ще до промови голови райдержадміністрації чудово знають, де саме і коли він служив. Тому наприкінці урочистостей вручають Сергію Шовкоплясу вимпел Червонознаменного туркестанського військового округу «На сторожі південних кордонів СРСР». Саме того, у якому він служив у 1983-1985 роках.
— Є така професія — Батьківщину захищати! — пригадує відомий вислів голова районної ради Володимир Левицький у своїй вітальній промові. — Ви не з чуток знаєте, що це таке. Усі ви представляли велику могутню державу Радянський Союз, яка брала участь у 24 конфліктах у різних країнах світу. Та де б не були наші воїни, вони до кінця виконували свій військовий обов’язок.
Від імені воїнів-інтернаціоналістів слово говорить їх голова — Михайло Коркішко. Згадуючи війну у Афганістані, він запевняє: якби сьогодні перед кожним з інтернаціоналістів поставити ті ж задачі, кожен би погодився, не вагаючись.
— Нас часто запитують, чи страшно нам було на війні? У тих умовах ніхто не думав про страх, — пояснює Михайло Коркішко. — Ти віриш у бойовий дух і у те, що товариш не підведе.
Після виступів та нагороджень грамотами і відзнаками для воїнів-інтернаціоналістів влаштовують невеликий святковий концерт. Для афганців співають Владислав Діденко та Алім Чесак і віртуозно грають на гітарах Ігор Біляєв та Євгеній Михайлина.
На завершення урочистої частини художник-афганець Станіслав Вагнер презентує Олексію Лелюку унікальну картину. На ній зображені пам’ятний знак воїнам-інтернаціоналістам, розташований у парку Перемоги, а поруч із ним — БМП, яка поки що стоїть неподалік Новосанжарського НВК. Художник поєднав ці два символи на своєму полотні і тим самим нібито висловив думку своїх побратимів: бойова машина піхоти має стояти біля пам’ятного знаку.
Утім, поки що БМП стоїть біля школи. І саме туди вирушає колона воїнів на чолі з представниками влади.
— А що це за дяді? Іще з флагом! — запитує маленька дівчинка у мами, разом з якою підіймається сходинками від Новосанжарського НВК. Та пошепки пояснює дитині.
Біля БМП відбувається короткий мітинг. Потім на броню кладуть живі квіти. Від імені афганців виступає Георгій Кіслов. Він любовно гладить бойову машину по броні і з хвилюванням звертається до присутніх.
— Неправда, що вона витримувала п’ять хвилин бою! Скільки треба було — стільки і витримувала! А якщо і гинула, то разом з екіпажем! У афганських ущелинах і зараз стоять обгорілі корпуси таких БМП…
Один із афганців підходить і звертається до народного депутата Олексія Лелюка. Прохає допомогти коштами на лікування трьох воїнів-інтернаціоналістів. Той киває на знак згоди і пропонує звертатися до благодійного фонду «Горобина» або до свого представника у районі — Григорія Перерви.
Після цього представники влади та воїни-інтернаціоналісти йдуть до парку Перемоги, де також проводять короткий мітинг і покладають квіти до пам’ятного знаку. У цей час у фойє кінотеатру на афганців уже очікує солдатська каша і «бойові сто грамів».
— Ми усі ще раз порадились і вирішили, що БМП все-таки має стояти у парку! — говорить після закінчення свята один із афганців. Його побратим також дотримується цієї ж думки, але водночас в атмосфері повної секретності демонструє журналістові проект, на якому бойова машина розташовується на повороті із траси Полтава — Олександрія. Так що наступного року, щоб покласти квіти на броню своєї бойової подруги, воїнам, скоріш за все, доведеться йти колоною у Лелюхівку. А пам’ятний знак і БМП так і залишаться поруч лише на картині Станіслава Вагнера.
