У одному з недавніх номерів «ЕХО» була розміщена публікація про виділення грошей на ремонт міських доріг. Нібито радісна новина.
Водночас автор висловив занепокоєння, що той мільйон на дороги так і залишиться віртуальним, тобто, не використаним у реальному житті на реальні дороги. А от я особисто зовсім не розділяю цього занепокоєння. На мою думку, немає різниці буде той мільйон віртуальним чи реальним. Дороги як були, так і залишаться в жалюгідному стані. Про це говорить багаторічний печальний досвід освоєння дорожніх грошей кобеляцькою владою. Ось наведу вам зовсім свіжий приклад. У кінці грудня в Кобеляках проводили ремонт перехрестя вулиць Калініна та Червоноармійської. Бригада ремонтників чомусь приїхала о 15-ій годині. На той час уже дві години йшов дощ. Але це абсолютно не знітило наших шляховиків. Вони браво вистудили воду з калюжі і висипали туди кілограмів п’ятсот чорної суміші. Наступного дня процес повторився з точністю один в один. Той же час, ті ж люди, таж, з дозволу сказати, технологія. Приблизно через місяць перехрестя стало «голе». Те, що в ями засипали, корова язиком злизала. Усе це відбувалось на моїх очах. Для мене найцікавішим є той факт, що за два дні так званих ремонтних робіт на перехресті не з’явився жоден чиновник-посадовець чи депутат. От і виникає запитання: хто ж підписував акт виконаних робіт, процентовку, платіжне доручення про перерахунок коштів? Нагадаю, що коштів цілком реальних за цілком віртуальну роботу. І гроші, втоплені в калюжах, таки чималі. У газеті писали про тридцять тисяч, секретар міськради Сергій Галушко говорив ветеранам про тринадцять. А путній господар не заплатив би і трьох гривень. Ось чому я виступаю за віртуальний мільйон на дороги. Із нього й гроші вкрадені, хіба що віртуальні, які в кишенях не шелестять.
Так було і, на жаль, так і буде. Аж доки співробітники прокуратури в Кобеляках і по всій державі перестануть дивитись на таке неподобство крізь пальці. У даному випадку вони б мали примусити виконавців повернути гроші або виконати ремонт повторно. І паралельно встановити, що ж це було: безвідповідальне розтринькування бюджетних коштів чи щось інше?
А тепер про басейн. Прочитав кілька публікацій на дану тему, поговорив із десятками земляків. І виявив цікаву тенденцію, а, точніше, те, що ніхто не підтримує ідею влади. Хоча, на мою думку, питання «Ви «за» чи «проти» будівництва басейну?» є некоректним. Звичайно ж, усі були б «за». Якби не вагон із маленьким візочком інших, більш важливих для негайного вирішення, проблем. Дійсно, чи на часі будівництво такого об’єкту в місті, де немає лазні, пральні, кінотеатру, не вистачає спортивних клубів, де молодь марнує свій час у кафе й барах. А багатьом кобелячанам доведеться добиратися до басейну вплав по калюжах або по коліна в багнюці.
Та, на жаль, у Кобеляцькому районі й місті давно склалася сумна традиція, коли люди хочуть одного, а влада «протягує» інше. Вочевидь, депутати забули, хто і навіщо їх обирав. Так навіщо ж влада вперто лобіює питання басейну? На мій погляд, у неї один-єдиний реальний аргумент — бажання виділитися. Мовляв, у жодному райцентрі Полтавщини немає басейну, а в Кобеляках буде. Але чи цього достатньо?
Я, як і більшість кобелячан, виступаю за басейн, за нові спортзали, за тенісні корти і більярдні клуби. Але ж давайте згадаємо прислів’я: а чи по Сеньці шапка? Скільки корисного можна зробити для міста і району замість будівництва й утримання такої дорогої споруди як басейн.
