24-го лютого в читальному залі Кобеляцької центральної районної бібліотеки відбувся музично-літературний вечір із нагоди презентації поетичної збірки Олександри Казанко.
Захід був запланований на 12:00. Та задовго до його початку в читальному залі почали збиратися гості. А їх, у свою чергу, радо зустрічала господиня свята, наша землячка та поетеса Олександра Казанко.
І ось за годинником рівно дванадцята. Поетеса запалює свічки на столі, за яким вона сидить разом із ведучою заходу Галиною Балясною та головою громадської організації «Літератор» Леонідом Митьком.
На початку свята члени перегонівського літературного гуртка «Світанок» ознайомили присутніх із біографією поетеси. До речі, серед присутніх у залі були літератори, літературознавці та люди, які крокують по життю разом із поетесою: її син, сестра, колеги та друзі. Після ознайомлення з біографією поетеси вона особисто привітала всіх присутніх на творчому вечорі.
— Чесно кажучи, майже до останнього я мала наміри познайомити вас зі своїми творчими набутками вже іншої, щоправда, ще не виданої, та, напевне, ще і не зовсім закінченої збірки, — каже Олександра Іванівна. Але потім вирішила, що на все свій час. Краще показувати синицю в руці, ніж журавля в небі. Тому ми будемо сьогодні говорити про поезії, подані в уже відомій багатьом із присутніх збірці «Я так закохана в життя». Так уже склалося в моєму житті, що до всіх своїх талантів я ставилася, як до придатків своєї трудової діяльності. Ось і віршування застосовувалось мною, у основному, як ефектна подача сценарних текстів або різноманітних привітань. Тому моє ставлення до віршів, що були написані у хвилини душевних переживань, не було серйозним. І тільки ті поезії, що випадково збереглися та могли існувати як самостійні твори, увійшли до вищезгаданої збірки.
За словами Олександри Казанко, збірка побачила світ завдяки доктору філологічних наук, професору, а за сумісництвом — вчителю поетеси, Анатолію Поповському, який і виявив її творчий потенціал до писання віршів.
— Коли я на вимоги мого вчителя зібрала та класифікувала вірші за темами, то вималювалось сім розділів, які і знайшли своє відображення в збірочці. У першому розділі «Присвяти» зібрані вірші, що написані моїм найдорожчим людям, які назавжди залишили часточку себе в моїй душі. Дехто з них стоїть поряд зі мною і сьогодні, щоб своєю творчістю підтримати мене і зробити цю зустріч незабутньою, — розповіла поетеса.
Після чого Олександра Казанко представила присутнім Заслужених артистів України, співочий дует Миколи та Любові Соляників, які виконали декілька музичних номерів.
Протягом літературного вечора Олександра Казанко зачитала багато своїх віршів, які увійшли до збірки. А поки автор читала свої поетичні твори, на мультимедійному проекторі з’являлися фотографії, спеціально підібрані до кожного з віршів.
Багато поетичних творів поетеса присвятила своїй мамі, якої, на жаль, уже немає серед живих.
Олександра Казанко зачитала глядачам один із віршів «Розмова з матусею».
«Розмова з матусею»
Ти чуєш, матусю, як знову співають птахи,
Чи бачиш, ненько, як буйно квітують сади.
Нехай не турбують тебе за діток своїх страхи,
Ми в своєму житті прокладаєм свої вже сліди.
Не бійся, кохана, бо окріплі вже наші крила,
Усміхнися, рідненька, своїх пташенят несемо.
Бо ж твоєю любов’ю наповнені наші вітрила,
Твоєю молитвою й вірою ми на землі живемо.
Також багато віршів, які увійшли до збірки, написані про Україну та рідну землю. Поетеса зачитала вірш під назвою «Моїй землі».
«Моїй землі»
Моя земля, яка вона красива!
Над Ворсклою звелися береги.
Дитинство, що злетіло тут щасливо,
Все більш у серці набира ваги.
Щоб порівняти, то потрібно ще щось мати,
А маєш — не знаходиш порівнянь.
Де сонця схід, або такий ще захід?
Де є таке ще марево світань?
І пісня солов’їна, що до болю
Рве груди від щасливих сподівань,
Моя земля! Дай, Бог тобі до віку,
Щоб зберегли тебе у серці земляки.
Тоді ти будеш вічна, незборима,
Переживеш усі століття і віки.
Також поетеса зачитала вірша, рядки якого і стали назвою всієї збірки «Я так закохана в життя».
«Я так закохана в життя»
Я так закохана в життя!
Нестримно, весело і ніжно,
Нехай буває зимно й сніжно,
Дощить і темно уночі,
І гасне вогник від свічі,
Та я закохана в життя,
У нелегкі мої дороги,
У перепони й перемоги,
І в те, що маю я здолати.
В житті й чарівного багато:
Любові, щастя, відчуття —
Я так закохана в життя!
У квіточки і в перше листя,
У кущ шипшини у намисті,
У папороті цвіт казковий,
У солов’їну рідну мову —
Я так закохана в життя!
У те, як ранком на роботу,
Спішу у клопотах, турботах.
У те, що чую рідну пісню,
У добрі і недобрі вісті,
Бо то життя, воно є різне:
Щасливе і зрадливе, ніжне,
Бува жорстоке, несправедливе,
Буває щедре й вередливе —
Я так закохана в життя!
Нехай воно мені малює
Цих зморшок ніжну павутину,
Та все ж живу я без упину,
Бо так закохана в життя.
