Чотири з половиною роки тому я вперше побачив примірник «ЕХО». Про цю газету чув і раніше як про тижневик, який виходить десь на теренах сусіднього Кобеляцького району. Але цікавився ним мало, а тим більше у руках ніколи до того не тримав. Змістом номеру я не надто переймався. Більше мене зацікавив вигляд. Надто вже газета була не схожою на бачені раніше «районки». Зручний формат, кольорова обкладинка. Як для провінції — сильно, як не крути. Побачив я «ЕХО». Потримав у руках. Нічого не відчув. І благополучно про нього забув.
Тим несподіванішою для мене була пропозиція попрацювати у ньому. При чому, не переїжджаючи у Кобеляки, а залишаючись на місці, у Нових Санжарах. Що таке міжрайонний тижневик і з чим його їсти — я тоді уявляв дуже слабо. І у те, що «ЕХО» читатимуть і у Новосанжарському районі, тоді вірилось, чесно кажучи, не дуже. Адже перед новим 2008 роком на цілий район газету виписували аж дванадцять чоловік.
Але час ішов. Газета змінювалась. А читачів більшало. З номера в номер новосанжарських новин ставало більше. Потім Новим Санжарам і Кобелякам разом стало тісно. І рік тому новосанжарська частина «ЕХО» стала практично самостійною. Із кобелячанами нас поєднують тепер лише чотири спільні сторінки та загальна обкладинка. Ця метаморфоза сталася головним чином для задоволення інтересів читачів. Адже як би цікаво ми не писали, кобелячан все одно більше цікавить кобеляцьке, а новосанжарців — новосанжарське.
Наскільки газета стала кращою після такого розділення — оцінювати вам, читачам. Можливо, хтось досі сумує (і цілком виправдано) за іронічними і душевними редакційними Ігоря Філоненка. Комусь, можливо, тепер не вистачає інформації про сусідній район. Але «ЕХО» має розвиватися. І наступним кроком такого розвитку буде розділення повне — із окремою власною обкладинкою. Тоді видання з повним правом можна буде назвати «ЕХО. Нові Санжари». Хоча, скоріш за все, на обкладинці без доповнень залишиться та сама знайома вам абревіатура з трьох літер — «Ексклюзивно. Характерно. Об’єктивно.»
Повне розділення обкладинок стане можливим із досягненням новосанжарською частиною певної планки тиражу. Зараз газету в Нових Санжарах та районі купують і передплачують більше 1500 читачів. Коли ця цифра досягне двох тисяч, ми почнемо прораховувати можливість роз’єднання.
У четвер я візьму до рук черговий номер «ЕХО». Номер із ювілейною п’ятисоткою на обкладинці. Для мене ця цифра значить дуже багато. Адже у тих п’ятистах близько двохсот і «моїх» номерів. А це — близько тисячі матеріалів: про село і містечко, про культуру і спорт, політику та суспільство. За чотири роки ця газета стала для мене не просто всіяними літерами сторінками паперу. Це — моя робота. І значна частина мого життя. Хочу вірити, що і для вас наш тижневик став якщо не другом, то принаймні добрим знайомим, що ви відкриваєте його не лише задля програми телепередач і безкоштовних оголошень. Дуже сподіваюся, що ви і надалі будете з нами. І що шлях до наступного ювілею ми пройдемо разом. Від себе обіцяємо вам, що і надалі робитимемо «ЕХО» кращим. І щиро сподіваємось, що ви нам у цьому допоможете. Висота — 500. Політ нормальний!
