6 березня Новосанжарським РП Решетилівського МВ КВІ спільно з СКМСД Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області було проведено Макаренківські читання, присвячені 125-ій річниці з Дня народження видатного педагога.
У заході взяли участь неповнолітні та особи молодіжного віку, які перебувають на обліку, начальник Решетилівського МВ КВІ УДПтСУ в Полтавській області Людмила Середа, старший інспектор Новосанжарського РП КВІ Анна Петросян, інспектор Новосанжарського РП КВІ Олег Сердюков о/у Новосанжарського РВ УМВС України в Полтавській області Василь Білоцерківець. До уваги присутніх було представлено фільм «Життя та педагогічна діяльність А. С. Макаренка», прочитано лекцію на тему «Педагогічна спадщина А. С. Макаренка».
Антон Семенович Макаренко [1 (13).III 1888, м. Білопілля, тепер Сумської області — 1.IV 1939, Москва] — український педагог і письменник, один з фундаторів вітчизняної пенітенціарної педагогіки.
Закінчив 1905-го року Кременчуцьке училище та педагогічні курси при ньому, 1917-го — Полтавський учительський інститут.
Працював учителем у Крюківському (тепер Полтавська обл.) і Долинському (тепер Кіровоградська обл.) залізничних училищах. Був інспектором (директором) Крюківського залізничного училища, завідував 2-м Полтавським міським початковим училищем.
У вересні 1920 року організував поблизу Полтави трудову колонію для неповнолітніх правопорушників, якій згодом було присвоєно ім’я Максима Горького. У травні 1926-го колонію було передислоковано в с. Куряж поблизу Харкова.
З кінця 1927-го Макаренко водночас завідував дитячою комуною. З 1932-го — начальник педагогічної частини трудової комуни НКВС УСРР. У 1935-ому переведений до Києва на посаду заступника начальника відділу трудових колоній НКВС УСРР. У 1936– 37 керував трудколонією № 5 у м. Броварах (під Києвом), яка стала одним з кращих виховних закладів для неповнолітніх правопорушників. У 1937році переїхав до Москви, де займався літературною та громадсько-педагогічною діяльністю.
Науково-педагогічна спадщина, як і вся педагогічна діяльність Макаренка, пройнята вірою в необмежені духовні можливості особистості, неповнолітнього правопорушника, вірою в силу виховної роботи.
Макаренко виділив методику виховної роботи в окрему галузь педагогіки, наголошував на необхідності таких підходів до перевиховання правопорушників, які б перетворювали роботу з ними у цілеспрямований процес формування особистості.
Важливими у виховній роботі Макаренко вважав такі положення: поєднання поваги та вимогливості до особистості; діалектичність виховного процесу; виховання особистості в реальній продуктивній праці; єдність педагогічного управління і самоврядування на різних стадіях розвитку контактної групи як колективу; виховання активної позиції особистості в колективістських стосунках відповідальної залежності; визначальна роль свідомої дисципліни; створення і нагромадження традицій колективу, стиль і тон його життєдіяльності; система паралельної дії; захищеність особистості в колективі; система перспективних ліній у вихованні особистості та колективу.
Принципово по-новому Макаренко підійшов і до питання про покарання. На відміну від представників теорії «вільного виховання», які заперечували виховне значення покарання, вважав його доцільним методом стимулювання поведінки.
