Недавно до редакції зателефонував чоловік і зіпсував настрій на півдня. Співрозмовник, представившись, задав несподіване запитання: «А як мені виступити на політичному шоу Шустер Livе?». Почувши у відповідь, що ніхто зі співробітників «ЕХО» не знає, як можна записатися на виступ у цьому телевізійному проекті, чоловік почав докоряти: «Так чим ви взагалі там займаєтесь, якщо такого не знаєте!» Довелось кілька хвилин виправдовуватись. І в кінці-кінців побажати співрозмовнику не дивитись політичних ток-шоу та всіляких «Битв екстрасенсів» й іншої телевізійної бісовщини. На тому й попрощались.
Безумовно, чоловік, який телефонував, не послухає поради поменше дивитись телевізор. Адже він цієї поради й не питав. А мав бажання самому потрапити «в тєлєвізор». Напевне, це схоже на якусь наркотичну «ломку». Одне лише багаторічне споглядання «зомбоящика» вже не вставляє і людині хочеться більшого. Вона прагне сама туди, у той «ящик», потрапити. Бо знає і може сказати щось таке важливе, від чого світ перевернеться, усе зміниться, стане кращим. І мільйони глядачів схопляться з диванів та довго й нудно плескатимуть у долоні, почувши справжнє одкровення.
Біда та й годі. Скільки ж таких людей фактично йдуть із повноцінного життя, закінчуючи його існуванням у ілюзорному телевізійному світі?
Та від невеселих роздумів про негативний влив «зомбоящика» відволік інший телефонний дзвінок. На мобільний зателефонував товариш із Полтави. Він висловив несподівану претензію: «А чого ти мені не розповів про кобеляцьку дівчинку Яну?» А далі пояснив, що випадково познайомився з цією дитиною. У палату до Яни потрапив на лікування син товариша. «Яка гарна і розумна дівчина, — не приховував свого захоплення друг. — Я вже передав гроші для її лікування». А на закінчення попрохав тримати його в курсі подальшої долі кобеляцької дівчинки і пообіцяв сприяння в її реабілітації.
І одразу полегшало. Таки далеко не всі українці живуть віртуальним життям. Більшість таки вибирають спражнє. Те, у якому є біль, страждання, горе і смерть. Але є й радість, тепло, одужання і порятунок. Порятунок не якоїсь міфічної Батьківщини, а справжньої живої дитини. Пам’ятаєте, як у видатного російського письменника Федора Достоєвського: «Цілий світ не вартий сльози дитини».
Не потрібно намагатись рятувати світ. Це нам непосильно. А ось урятувати одну дитину ми можемо. Збір коштів на лікування Яни Кісіль продовжується.
Кошти для лікування Яни Кісіль можна перерахувати на банківську картку бабусі Валентини Іллівни Кісіль № 4627 0878 1839 0496, залишити в редакціях «ЕХО» і «Колоса».
