Минулого тижня в Кобеляцькому музеї літератури та мистецтв відбувся вечір пам’яті нашого земляка Олексія Кулика.
У п’ятницю, о дванадцятій годині дня в просторій залі Кобеляцького музею літератури та мистецтв не було жодного вільного місця. Адже до неї прийшли всі, хто пам’ятав та застав за життя нашого земляка, організатора Кобеляцького музею літератури та мистецтв, допитливого краєзнавця, учителя, художника та фотографа Олексія Кулика. Серед присутніх можна було побачити його друзів, колишніх колег по роботі, учнів та літераторів. Та найбільш очікуваним гостем був, звісно ж, його син Юрій Олексійович.
Під час заходу багато говорили про Олексія Кулика. Дехто, як нам зізнався, дізнався про цю особистість багато чого нового. На мультимедійному проекторі, що був розташований позаду імпровізованої сцени, можна було побачити уривки з записника Олексія Івановича, його малюнки та фотографії. Ведучі поетапно розповідали про життя нашого земляка. Зокрема, вони зазначили, що дитячі роки Олексія Кулика пройшли в селі Кунівка. Малювати він почав із трирічного віку. Відтоді олівець став супутником усього його життя. Згодом Кулик закінчив Кобеляцьку школу № 2. За словами ведучих, це був перший післявоєнний випуск. Ще в юнацькі роки він спробував писати свої спогади про війну та перші поезії. Під час заходу його вірші зачитали теперішні випускники Кобеляцької школи № 2 Катерина Годованик та Євген Дендеберя. Ведучі також розповіли, що після звільнення з лав Радянської армії Олексій Кулик здобув освіту вчителя української мови, літератури та історії в Полтавському педагогічному інституті. Згодом почав працювати в Кобеляцькій школі-інтернаті.
У 1979 році Олексію Івановичу доручили створити і оформити районний музей знаменитих земляків: письменників, художників, артистів, музикантів та діячів культури. Ця робота стала початком створення в Кобеляках музею літератури та мистецтв. Усі стенди та портрети музею були виготовлені руками Кулика. Він виконував копії багатьох картин відомих художників та створив близько п’ятдесяти портретів, які і зараз прикрашають кімнати музею.
Під час заходу своїми спогадами про Олексія Кулика ділилися багато людей. Зокрема, Дмитро Срібний, який у роки створення музею обіймав посаду начальника відділу культури.
— Започаткувати нову справу в ті часи було вкрай важко, — стверджує Дмитро Срібний. — Та Олексію Кулику це вдалося. Він створив музей літератури та мистецтв, при цьому працюючи виключно на громадських засадах та єдиному ентузіазмі. Олексій Іванович просто жив цією справою.
Цього дня в залі також була присутня його колега Алла Бажан. Вона розповіла, що Олексій Іванович був обдарованою й талановитою людиною.
— Він був чесним та відвертим, проте, ніколи не йшов на компроміс, — згадує Алла Трохимівна. — Та відмінною його якістю була справедливість.
У подарунок вона передала сину Олексія Кулика альбом із його фотографіями та малюнками.
Своїми спогадами ділилися і колишні вихованці школи-інтернату. Зокрема, Олена Лашко розповіла, що всі стіни інтернату в свій час були оформлені руками Кулика.
— Такі люди даруються нам долею, аби ми чогось навчилися в цьому житті. Жаль, що таких особистостей, як Олексій Іванович, не цінять за життя, — каже Олена Лашко.
Насамкінець вечора в знак доброї пам’яті директор музею Тетяна Чешко запалила свічку.
— Боляче, що книга «Край наш Кобеляцький», написана Олексієм Куликом та Леонідом Митьком, вийшла в світ уже після смерті Олексія Івановича. Адже він став дипломантом літературно-мистецької премії імені Малика, як автор історико-краєзнавчого нарису. Проте, уже посмертно, — підсумувала Тетяна Миколаївна.
