Дві події вразили мене минулого тижня. Одна, локальна, яку навряд чи помітив хтось іще. Інша, більш глобальна, яку з тиждень обговорюватимуть на всіх українських кухнях. Але у них обох є об’єднуючий фактор. Обидві так чи інакше пов’язані з грошима.
У вівторок в обідню перерву зайшов скупитися до новосанжарського «Маркету». Переді мною до каси стояв хлопчина років восьми-дев’яти на вигляд. Дуже худий і одягнутий не надто тепло як для холодного квітневого дня — у тоненькі спортивні штанці та заправлений у них светр. Але вразила мене не зовнішність хлопця чи його одяг, а його покупка. Хлопчик терпляче дочекався касира, а потім попрохав продати йому… маленький коробок сірників. Мало того, забравши свою покупку, він іще попрохав чек. І з серйозним виглядом вийшов із магазину, лише мимохіть поглянувши на автомат з м’якими іграшками, який стояв біля виходу.
Забравши свої покупки, дорогою додому я думав: якою ж бідною має бути родина, у якій дитину посилають у магазин за однією-єдиною маленькою коробкою сірників. І яким, напевно, нещасним почувається хлопчик, який заходить у переповнений різними смачними продуктами магазин, але може купити лише те, на що у нього вистачає грошей, — коробок сірників, який більшості з нас часто просто дають на здачу замість дріб’язку…
Того ж дня переглядав новини в Інтернеті. Натрапив на повідомлення про те, що Гарант нашої Конституції Віктор Янукович оприлюднив декларацію про доходи і витрати за 2012 рік. Пам’ятаючи, що рік тому наш президент отримав від донецького видавництва «Новий світ» солідний гонорар за свої книги у розмірі 16,4 мільйони, я наперед думав: «Невже знову?» Так, мої побоювання виправдалися. І у 2012-му основним джерелом надходжень Віктора Януковича стала авторська винагорода від того ж «Нового світу». Тепер, щоправда, дещо менша — 15 мільйонів 551 тисяча гривень. У декларації вказано, що цю суму видатний український письменник Янукович отримав відповідно до угоди з видавництвом. Лишається тільки здогадуватися — це за старі епохальні твори чи за майбутні шедеври, які колись вийдуть з-під пера гаранта?
Що спільного у цих двох історіях — з коробкою сірників і мільйонними гонорарами президента? Та практично нічого. Окрім зайвого нагадування про те, наскільки велика різниця між життям простих смертних і тих, хто тимчасово має владу. Хлопчик у тонких спортивних штанцях живе у тій Україні, в якій зарплатня — 1200 гривень на місяць. І гроші рахують від зарплати до авансу і навпаки. І покупки в магазині здійснюють за попередньо складеним списком. Наш шановний президент з тієї фантастичної України, в якій нікому невідомим письменникам платять двадцятимільйонні гонорари за книги, які ніхто і ніколи не куплятиме. І в якій можна придбати собі вертоліт, не рахуючись із його вартістю. Ці дві України існують поруч, але у паралельних світах. І їх мешканці практично ніколи не перетинаються. Між Новими Санжарами і Києвом — трохи більше трьохсот кілометрів. Від худого санжарського хлопчика до успішного українського президента — сотні світлових років…
Хто знає, чи побачу я ще колись цього худенького хлопчину. Але якщо така нагода трапиться, треба обов’язково порадити йому стати письменником. І першу написану книгу неодмінно віднести у донецьке видавництво «Новий світ». Дивись, так і заробить свій перший мільйон. І в дорослому житті зможе купувати не лише сірники, а все, що захоче. Як київський письменник дядя Вітя.
