Цю статтю хочу почати зі спогаду, який запам’ятався назавжди. На початку 90-их я працював на великому білому пароплаві із символічною для мене назвою «Т. Г. Шевченко» (останній, до речі, пароплав, який придбав СРСР у Німеччини і який відійшов уже незалежній Україні). Пароплав винаймала швейцарська туристична компанія і туристи були переважно швейцарці — дуже небідні, доброзичливі та відкриті. Були групи з Німеччини, Франції, Сполучених Штатів, навіть з Австралії. Хтось хотів подивитися на місцеву природу, звичаї (подивитися було на що, навіть і мені, українцю: пароплав ішов Дніпром від Києва, із заходом у Дунай, до Кримського півострова й аж до Севастополя, а потім у зворотньому напрямку). Хтось примірявся до відкриття бізнесу в новій державі, хтось зустрівся із Батьківщиною вперше за десятки років, були й такі, що з палуби уважно вдивлялися в місця, де воювали під час Другої світової. Дуже строката, дуже цікава публіка. Спілкувалися, принаймні з нами, музикантами, відверто й щиро, висловлюючи свої думки щодо незалежності України, її подальшого розвитку. Але всі сходилися на тому, що Україна дуже багата (один пароплав на Дніпрі давав стільки ж прибутку, скільки п’ять на Волзі), дуже перспективна і що нам, українцям, варто лишень докласти зусиль, багато працювати і тоді…
Одного разу спілкувалися з людиною, яка очолювала німецьке відділення «Майкрософту». Звичайний німецький мільйонер енергійно змальовував перед нами світле майбутнє України, казав, що у такій заможній країні маємо працювати двадцять чотири години на добу, згадував пісню «Скорпіонс» «Вітер змін», мовляв, це ж про вас написано, не пропустіть шанс. І врешті запропонував свою допомогу «в інформаційній сфері»: «Дайте мені ваш музичний матеріал, я послухаю і скажу, що з ним можна зробити. Але пісні, створені вами, і виключно українською мовою.» А коли я відповів, що ми виконуємо всесвітні шлягери — пісні англійською, німецькою, іспанською, тощо, чоловік той, розчаровано протягнувши «А, кавер-бенд!» («cover-band» це група, яка виконує виключно твори інших), втратив до розмови усілякий інтерес. Ось приклад того, як багато важить власний продукт. Принаймні для європейця.
Після того випадку я остаточно визначився у напрямку своєї творчості, жодного разу не пошкодувавши про це. Останні десять років я плідно співпрацюю із заслуженою артисткою України Каріною Карасьовою. Творчо ми існуємо як тандем, здатний створити власний музичний продукт та спільно виконати його. Я дуже високо ціную цю співпрацю, бо годі й шукати такого універсального та фахового виконавця, як Каріна, здатного не тільки виспівати ноти, але й донести до слухача зміст твору. До того ж справжнього патріота. Нашими останніми творчими здобутками хочу поділитися з вами.
Для багатьох, якщо не для усіх, принаймні, для працівників сільського господарства, весна — дуже гаряча пора. Великі плани, море роботи, сумувати ніколи. Не виняток у цьому плані й музиканти. Для заслуженої артистки України Каріни Карасьової та мене, композитора Олександра Швидкого, весна почалася ще у кінці січня з низки запланованих виступів на київських майданчиках. Про ці виступи і розповім.
Одна з найшанованіших освітніх організацій України, а саме товариство «Знання» України проводило свій VI з’їзд, присвячений 65-річчю діяльності. З нагоди з’їзду був влаштований святковий концерт, участь у якому взяли провідні артисти та колективи України. Каріна та я не могли не скористатися нагодою привітати товариство та його незмінного керівника академіка Василя Кременя з високими досягненнями, привітати і свого співавтора, відомого українського поета та журналіста, справжнього патріота Василя Василашка з обранням його на посаду вченого секретаря товариства «Знання» України. Одна з заспіваних Каріною пісень — «З людьми я завжди говоритиму» на вірші Володимира Земляного та Василя Василашка — у минулому році виборола честь увійти до 50-ти кращих пісень України за версією Всесвітньої служби українського телебачення та радіо. Концерт проходив в урочистій обстановці. Наукова еліта України високо оцінила нашу спільну творчість.
На початку кожного року Всесвітня служба українського телебачення та радіо проводить конкурс на визначення 50-ти кращих пісень України за минулий рік. Успіх прийшов до нас із Каріною і цього разу. І знову це була пісня на вірші Василя Василашка — «Таїна». У притаманній лише йому лірично-іронічній формі поет розповідає, якою загадкою, якою таїною є кохана жінка для чоловіка. І от у святковій обстановці концерту прозвучали всі обрані пісні, у тому числі й «Таїна». Але цього разу пісню ми з Каріною виконували дуетом.
Простіше перелічити тих українських поетів, пісень на вірші яких немає у творчому доробку Каріни. Борис Олійник, Михайло Ткач, Микола Луків, Микола Сингаївський, Владлен Ковтун, Василь Василашко, Ігор Стратій, Олександр Балабко — ось лише невеличка частина списку поетів, з якими співпрацює наш творчий тандем. Є у цьому списку і відомі українські поетеси. Одна з них — заслужений діяч мистецтв України Зоя Ружин — 19-го лютого відсвяткувала свій 60-ий день народження. Як годиться, з друзями. У прекрасному залі Київського міського будинку офіцерів. Серед пісень, створених на вірші ювілярки, достойне місце займають і мої твори — «Балада про Аскольда», «Україночка», «Вогонь благодаті» та інші. А рухлива, енергійна «Доля України» завжди сприймається глядачами як мрії про майбутнє, як заклик до праці на благо країни. Так було і цього разу: виступ завершився гучними аплодисментами.
Є в Україні когорта творчих людей, які від щирого серця опікуються долею Батьківщини. Не словами, не позою, а справами своїми творячи майбуття. Одним з таких є поет, письменник, журналіст, у минулому — головний редактор «Вечірнього Києва» Олександр Балабко. Перебуваючи за кордоном, він багато років відшукує сліди великих українців. Гоголь у Римі, Вертинський у Шанхаї та Лондоні, Коцюбинський на Капрі, Лифарь у Парижі... Книжки Балабка можна читати як захоплюючі історичні романи. До того ж автор підкріплює ці прозові твори віршами, які потім виростають у чудові пісні. У доробку заслуженої артистки України Каріни Карасьової таких кілька. «Українська ніч» за Гоголем, «Острів Капрі», у якій по назвах творів вгадується Михайло Коцюбинський. Ці та інші пісні на вірші Олександра Балабка прозвучали на творчому вечорі автора, який відбувся 20-го лютого в Київському міському Будинку вчителя під назвою «Слідами видатних українців у світах». Без перебільшення можна сказати, що мої пісні на вірші О. Балабка у виконанні Каріни Карасьової склали основу цього концерту і викликали неабияку зацікавленість публіки. На користь того говорив і зал, заповнений до останнього місця. Сам же автор лишився повністю задоволеним як виконанням, так і музичним оздобленням його творчих ідей.
9-го березня Україна відзначила 199-ту річницю з дня народження великого українського Кобзаря — Т. Г. Шевченка. Березень для нас із Каріною — місяць української літератури. Якщо ми так тісно співпрацюємо з тими, хто творить дух українського народу — сучасне художнє слово, то кому як не нам розповідати про видатних майстрів молоді. У цьому році ми провели біля двадцяти таких творчих зустрічей із студентством та молоддю. Що може бути нагляднішим за розповідь про поета з подальшим виконанням пісні на його вірші? Більше того, такі концерти дуже корисні і для нас, бо нема публіки більш щирої, ніж ця. Пісні, що здобули прихильність молоді, подобаються усім. Та й не з газет, а на власному досвіді впевнюємося: молодь — це дійсно наша надія.
Цей опис — лише частина концертів, заходів, презентацій, тощо, здійснених нами з Каріною з початку 2013-го року. Попереду, як годиться, ще більші плани створення та виконання музичних творів. Це говорить про те, що творчий тандем не стоїть на місці, не лінується використовувати свої знання та хист, намагаючись співпрацювати з усіма зацікавленими на користь майбутнього, на користь України.
«Ото вже вихваляється», — скаже хтось. Так, але тільки зробленим. До того ж є тенденція, що вже стає традицією: людину зараз пізнають не по справах, а по сайтах, статтях, передачах, публікаціях… Інколи доходить до галахвастовщини, як наприклад: «запрошували навчатися до Віденської консерваторії — відмовився, пропонували звання народного артиста — не скористався, а виступає виключно у Кремлівському палаці з’їздів («ето же очень і очень» за Старицьким)»… «Так, — скажуть, — вийди на сцену та покажи нам все те, про що тут писав». А залюбки! Зв’язатися з нами неважко, домовлятися нескладно. Запрошуйте. Поки що місцева новосанжарська «культура» із запрошеннями не поспішає. Я не беру до уваги несміливі й дивні спроби налагодити контакт через посередників, на кшталт: «Тільки ж грошей немає!» (от уже не вірю: там, де нема грошей, немає і чиновника, а цифра 3,3 млн. грн. на реконструкцію центру «Дозвілля» з доповіді керівника райдержадміністрації говорить сама за себе) або «Чи ви не патріоти, виступіть благодійно, а дорогу ми вам оплатимо» (а ти б згодився, читачу, викопати яму десять на десять, а гроші на автобус тобі дадуть у повному обсязі?) Я-то патріот… Порукою тому рішення президії правління Українського фонду культури від 12. 12. 2012. Цитую: «Впродовж кількох років програму «Зустрічі митців з молоддю» здійснюють співачка заслужена артистка України Каріна Карасьова та композитор Олександр Швидкий… Ухвалили: вважати здійснення програми актуальною й вельми необхідною у справі естетичного виховання підростаючого покоління, прилучення його до мистецьких скарбів нашого народу. Рекомендувати виступи заслуженої артистки України Каріни Карасьової та композитора Олександра Швидкого за згаданою програмою у Будинках культури, освітньо-виховних закладах та інших організаціях.» І підпис: Голова правління, академік НАН України Борис Олійник.
Найцінніше з того, що я надбав — визнання своєї праці корисною для України Українським фондом культури та його головою — нашим Моральним Авторитетом, Героєм України, справжнім патріотом, твоїм, читачу, земляком.
І коли все частіше чуєш « немає грошей», замислюєшся чому така частина української культури, як заслужена артистка України Каріна Карасьова з її піснями не потрібна «культурі та освіті» району, де народився Борис Олійник — академік НАН, Герой України. І це підштовхує «взятися за перо». Останньою краплею до написання цієї статті стали слова таксиста. Узнавши, що везе співачку, сказав дослівно так: «Країна, яка економить на культурі — приречена.» Якщо вже таксисти це розуміють… Як ти вважаєш, громадо?
Для довідки:
Каріна Карасьова — співачка, заслужена артистка України, солістка творчої спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України». У Нових Санжарах мешкає батько співачки — Юрій Карасьов. Одна з провідних вокалісток у естрадному жанрі. Здобула класичну школу співу і володіє голосом широкого діапазону з яскравим тембром, досконалою технікою виконання та розмаїтим репертуаром. Закінчила Житомирське музичне училище ім. В. Косенка та Рівненський Національний університет культури.
