Свої перші верби Валерій Сторчак виростив іще у дитинстві. У дорослому житті чоловік узявся озеленювати вулицю біля власного двору, а потім і узбіччя дороги та схили ставка, що за садком. Тільки тепер саджав уже не верби, а «благородніші» породи.
Ми йдемо поміж дерев, і Валерій Васильович, торкаючись зелених і блакитних пухнастих гілочок, розповідає про кожне з них: «Це – туя, там – кримська сосна. А ось цю блакитну ялину минулої зими снігом привалило так, що ледве з корінням не вивернуло. Та вона вистояла, дивіться, яка красуня. Отам ростуть ялівці. А за тими ялинками я їздив аж на станцію Хутір Михайловський, що на кордоні з Росією».
Чоловік нахиляється й, немов якогось заморського принца, урочисто представляє маленький кущик: «Сибірський кедр. Поки що нікому його не показую, щоб не зламали й не викопали».
На різні екзотичні ялинки, кедри й кипарисовики Валерій Сторчак витратив хтозна скільки грошей із власної кишені. Ще довелося й поморочитися, поки вони прижилися. Адже ґрунт у селі не дуже підходить для вирощування хвойних – суцільна глина. Та зрештою розробив власну систему їхнього вирощування.
—Важливо не пропустити необхідного для садіння дерев часу – ранньої весни, — ділиться Валерій Васильович секретами. — Поливати треба обов’язково. І не один раз, а ціле літо.
Чоловік зізнається, що відчуває рослини. Відколи з’явився цей своєрідний емоційний зв’язок з ними, приживатися стали сто відсотків насаджень.
Односельці не відразу зрозуміли добрі наміри Валерія Сторчака. Спочатку вони просто сміялися з дивного, на їхній погляд, чоловіка. А потім почали знищувати насадження. Підпалювали суху траву, а разом з нею горіли й тендітні деревця.
— Але то раніше було, — говорить чоловік, ніби виправдовуючись за своїх земляків. — Зараз, коли дерева попідростали, багатьом уже подобається те, що я роблю. Навіть дякувати почали. Звісно, залишаються ще люди, які можуть на Новий рік верхівку в ялинки зрубати. Але таких уже мало.
Сам Валерій Васильович новорічну ялинку робить із гілочок, які обрізає, коли формує крону дерев. Гілки скріплює у формі піраміди, ставить у миску з водою, і радує така ялинка всіх майже місяць, не осипаючись.
Свої природоохоронні справи Валерій Васильович не вважає чимось особливим.
— Культурна людина так і повинна робити, — упевнений він. — Якщо кожен садив би дерева, уявляєте, яким гарним стало б наше життя...
