Найбільш обговорюваною новиною минулого тижня було звільнення екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. В Україні одним політв’язнем стало менше, а у телевізійних ток-шоу і на українських кухнях стали говорити про імовірне звільнення найвідомішої в Україні ув’язненої — Юлії Тимошенко.
Як сприймати це помилування? Як демонстрацію того, що український президент Віктор Янукович виконав роботу над помилками? Можливо, і так. Принаймні, тепер українській опозиції важче буде запевняти Європу у повній диктатурі Януковича. А у Європі скажуть: «Неправда це! Насправді він добрий — взяв, і випустив політв’язня № 2! Ми дужче попрохаємо, так він і ту, що з косою, випустить!».
Вийшовши з в’язниці, Юрій Луценко одразу зазначив, що в першу чергу займеться лікуванням. І на звання четвертого лідера опозиції не претендуватиме. Також екс-міністр у інтерв’ю «П’ятому каналу» сказав дуже мудрі слова, які стосуються нинішньої опозиції та її діяльності: «Вони говорять про повстання, про імпічмент… Але люди розуміють, що ні революція, ні повстання, ні імпічмент президенту по вихідних за окремим графіком в обласних центрах не робиться!» З огляду на це Луценко попрохав лідерів опозиції не називати нинішні акції по Україні революцією.
Дійсно, революція — процес стихійний. Рідко прогнозований і майже завжди неконтрольований. Провести революцію в ручному режимі за раніше затвердженим графіком неможливо. До того ж для будь-якого перевороту в суспільстві потрібен високий рівень напруження. Зараз він є, але потрібної точки явно не досягає. Що говорити, якщо на акції протесту у мільйонних обласних центрах виходять кількатисячні натовпи?! Що це — свідчення великого страху перед Партією Регіонів? Чи все-таки того, що більшість українців цілком задовольняє нинішній стан речей? Погодьтеся, нам завжди було ближчим випробуване і безпечне «і зараз не так вже погано», ніж сумнівне та авантюрне «а може бути ще краще». Кожен з тих, хто приходив до влади в Україні, чудово знав цю особливість. Тому спокійно експериментував зі слухняними співгромадянами стільки, скільки було потрібно. Скільки разів ми чули за останні двадцять років: «Ось дочекаються! Народ візьметься за вила!» Угу. Бралися вже. Не раз. І тихенько йшли вигортати гній.
Разом із тим звільнений Луценко підтримав опозиціонерів у їх прагненні йти до людей. Адже люди у нашій країні досі, висловлюючись образно, продовжують спати. Тому їх потрібно будити. Цієї суботи, 13‑го квітня, лідери опозиції приїдуть будити і наш обласний центр. О 12:00 — революція за графіком у Полтаві. Явка обов’язкова. Інакше потім будете із жалем розповідати друзям: «Вчора революція була. А я вдома сидів…»
