Люди з хворобами опорно-рухового апарату стикаються з безліччю проблем. Серед них і відсутність пандусів, за допомогою яких можна безперешкодно дістатися будь-якого закладу. Журналісти «ЕХО» вирішили дізнатися, чи відповідають будівельним нормам кобеляцькі пандуси і чи реально ними користуватися.
Ми вирішили здійснити прогулянку нашим містом і перевірити, чи може інвалід безперешкодно відвідати будь-який заклад міста. Для цього звернулися за допомогою до мешканців Ліщинівського будинку-інтернату — інвалідів І та ІІ груп Тетяни та Володимира. Вони з радістю погодились нам допомогти. Для чистоти експерименту, поки наші знайомі робили спроби потрапити всередину приміщень, журналісти намагалися бути непоміченими до останнього.
У результаті такої прогулянки нам вдалося виявити чимало цікавих, а подекуди, і зовсім неприємних моментів. Зокрема, це байдужість перехожих, які просто не помічають людей на візках та не пропонують своєї допомоги, і невідповідність самих пандусів будівельним нормам.
Спочатку ми вирішили відвідати оптову базу «Два куми». Першою розпочати експеримент погодилася Таня. Коли вона під’їхала до супермаркету, то побачила зручний для неї під’їзд до магазину та пандус з поручнями відповідної висоти. Проте, самостійно проїхати по ньому вона не встигла, адже на допомогу їй визвався чоловік, років тридцяти п’яти.
— Мужики, а ви чого стоїте? — звернувся він до двох чоловіків, які стояли осторонь, — не бачите, що жінці допомога потрібна?
Чоловік відкрив вхідні двері магазину і вона самостійно поїхала до холодильника, аби купити газованої води. Персонал супермаркету одразу ж запропонував жінці допомогу і вона без проблем змогла здійснити бажану покупку. Потім їй відкрили двері і Таня самостійно виїхала з магазину.
Далі ми попрямували до супермаркету «АТБ». Загалом, говорячи про інвалідів-візочників, усі одразу згадують про пандуси, які забезпечують доступ до різних приміщень. Однак, варто починати з того, чи можуть ці люди безпечно і комфортно рухатися містом. Як виявилося на практиці, Кобеляками — точно ні. Поки Таня прямувала до супермаркету, вона наголосила, що їхати тротуаром їй вкрай складно через велику кількість вибоїн, які всі до одної вона відчувала на собі, а бордюри, подекуди, були занадто високі. Тому вона була змушена рухатися проїжджою частиною вулиці, яка, на жаль, також знаходиться в поганому стані. Та й з огляду на перевантаження кобеляцьких доріг автомобілями, такий спосіб пересування є не лише не комфортним, а й небезпечним для життя.
Зрештою, як виявилося, вхід у супермаркет «АТБ» облаштований зручним пандусом. Таня самостійно змогла доїхати до вхідних дверей, які їй відчинили відвідувачі магазину. Уже всередині працівники супермаркету також запропонували їй допомогу. Тому ніяких нарікань Таня нам не висловила.
Далі ми вирішили спробувати заїхати до міських банківських установ. Проте, безперешкодно, як виявилося, можна дістатися не скрізь. Спершу Володимир спробував заїхати до «Полтава-банку» і викликати керуючого, аби задати декілька питань із приводу пенсії. На вході у Володимира виникли труднощі через зависокі східці і відсутність кнопки виклику. Та працівники установи, угледівши чоловіка, покликали керуючого банком, який вийшов і дав відповіді на всі питання, поставлені Володимиром. Уже в особистій розмові з нами керуючий банком зазначив, що відвідувачів на інвалідних візках в банку ще не було, але пообіцяв вирішити проблему з в’їздом усередину.
На жаль, Володимир не зміг заїхати до «Приватбанку» та банку «Аваль». Там на порозі його зустріли високі східці. Проте, без проблем йому вдалося заїхати до «Ощадбанку» та «Укрсиббанку», де пандуси відповідають будівельним нормам і обладнані поручнями з обох сторін.
Неприємно нас вразив пандус, облаштований на вході в автостанцію, його навіть словом «пандус» назвати вкрай складно. Ми побачили перед собою дві іржаві рейки, які зовсім не відповідають ширині інвалідного візка. Поручнів, на жаль, нам також побачити не вдалося. Тому ризикувати життям Володимира ми не посміли і всередину чоловік не потрапив.
Далі ми вирушили до районного Пенсійного фонду. Випробувати на собі пандус цієї установи також визвався Володимир. Заїхати в приміщення йому самостійно вдалося. На першому поверсі в одному з кабінетів він попрохав допомоги і через декілька хвилин до чоловіка підійшли працівники Пенсійного фонду та відповіли на поставлені ним питання.
До Кобеляцького районного суду інваліду на візку дістатися самостійно просто нереально. І хоча пандус там облаштували, та підйом занадто високий і поручнів, аби триматися, немає. Не відповідають державним будівельним стандартам і пандуси до податкової інспекції та Кобеляцької філії «Полтаваобленерго», заїхати всередину цих установ без сторонньої допомоги також неможливо.
Безперешкодно ми змогли потрапити до місцевого райвідділу міліції. Тільки-но Володимир під’їхав до вхідних дверей, він побачив перед собою дзвінок, натиснувши на який, до чоловіка вийшов черговий. Він і відповів на поставлені Володимиром питання і зазначив, що кабінет начальника райвідділу знаходиться на другому поверсі. Проте, за потреби він може спуститися та приймати відвідувачів у спеціально обладнаному кабінеті на першому поверсі райвідділу.
Приємно нас вразили в поліклінічному відділенні Кобеляцької ЦРЛ. Пандус там відповідає всім будівельним нормам. Коли Володимир заїхав усередину поліклінічного відділення, він одразу ж попрямував до реєстратури і попрохав покликати завідуючого Валерія Коробейника. У реєстратурі чоловіку не відмовили і телефоном викликали завідуючого. Через декілька хвилин до Володимира спустився Валерій Коробейник та запитав, чим він може допомогти.
Коли вже ми підійшли до завідуючого та розповіли про наш експеримент, він відповів, що подібна практика прийому пацієнтів із обмеженими фізичними можливостями не нова, а такі пацієнти відвідують поліклінічне відділення часто. Тому тільки-но хворий потребує допомоги, до нього спускається лікар, який і може надати необхідну медичну допомогу.
Далі ми вирішили відвідати Кобеляцькі міську раду і спробувати потрапити на прийом до міського голови. Щоправда, заїхати Таня змогла лише з заднього двору міської ради. Там на дверях вона побачила кнопку виклику. Натиснувши на неї, до Тані вийшли працівники РАЦСу, які піднялися на другий поверх, аби покликати міського голову. Проте, на місці його застати нам не вдалося, тому до нас вийшов його заступник Олександр Письмак. Він зазначив, що пандус у приміщенні міської ради архітектурно не передбачений, але для зручності осіб із обмеженими фізичними можливостями на дверях спеціально встановили кнопку виклику.
До заступника голови Кобеляцької райдержадміністрації Валерія Коломійця спробував потрапити вже Володимир. Тут пандус знаходиться також із заднього двору приміщення. І хоча його збудували зручним для підйому інвалідів, та заїхати всередину Володимиру з першої спроби не вдалося, адже ширина дверей не відповідає ширині його візка. Тому лише за допомоги сторонніх людей вдалося відкрити другу частину дверей. Володимир заїхав усередину та в одному з кабінетів попрохав викликати заступника голови райдержадміністрації. Коли Валерій Коломієць вийшов, то проблему визнав і пообіцяв її виправити або шляхом розширення дверей, або шляхом установлення кнопки виклику.
На жаль, є такі організації, у яких узагалі відсутній доступ інвалідам на візках усередину приміщень: прокуратура, пошта, санстанція, газова служба, більшість магазинів та аптек. Зручний під’їзд ми побачили лише біля Центральної державної аптеки № 146. Для об’єктивності хочемо наголосити, що в редакціях газети «ЕХО» та «Колос» також відсутні пандуси. І з власного досвіду знаємо, що люди з обмеженими фізичними можливостями також відвідують нашу редакцію, тому нашим працівникам інколи доводилось приймати оголошення надворі.
Проте, найбільш неприємно нам було побачити, що відсутня можливість заїхати до Свято-Миколаївського храму. Здавалося б, що люди з проблемами зі здоров’ям неабияк потребують не тільки фізичної допомоги, а й духовної. Та, на жаль, про зручність інвалідів там не подбали.
Зрештою, проаналізувавши результати нашого експерименту, ми дійшли висновку, що більшість пандусів нашого міста зроблені не для зручності людей, а «для галочки». Звичайно, є виправдання, що в багатьох випадках цього не дозволяє прилегла територія, а правильніше — її нестача, аби облаштувати дійсно похилий пандус, який відповідає будівельним нормам.
З усього побаченого можна зробити черговий невтішний висновок: рівні можливості для всіх — це лише чергова декларація з вітчизняної Конституції. А слідкувати за дотриманням цього, нібито головного, закону поставлені люди, які самі його ж і порушують. За невеликим виключенням, звичайно.
