22 квітня у Новосанжарській районній бібліотеці презентували книгу Івана Дзюби «Є поети для епох». У презентації взяли участь працівники бібліотеки, учні старших класів Новосанжарського НВК, педагоги з різних шкіл району та просто поціновувачі літератури.
У читальному залі зібралося понад 30 чоловік. На мультимедійному екрані за допомогою слайдового проектора з’являються фото Ліни Костенко. Працівник центральної районної бібліотеки Тамара Паттієва розповідає, що коли книга Івана Дзюби «Є поети для епох» з’явилася у бібліотеці, то в них з колегами виникла ідея організувати її урочисту презентацію. З метою зацікавлення широкого кола читачів сучасною українською літературою, зокрема, живим класиком Ліною Костенко, про життя і творчість якої і йдеться в цій книзі.
— Ліна Костенко ніколи не афішувала особисте життя. З виходом цієї книги у її шанувальників з’явилася чудова нагода ознайомитися з раніше невідомими сторінками біографії улюбленої поетеси. Адже книга Івана Дзюби — це дослідження творчості поетеси на тлі її автобіографічних розповідей, — додала Тамара Іванівна.
Наступну частину заходу присвячують ознайомленню з біографією поетеси. Роза Туманова розповідає про шлях формування Ліни Костенко як поетеси. Олена Вовк проводить паралелі між самою поетесою та ліричними героями її творів.
Далі у виконанні вчителя української мови та літератури Новосанжарського НВК Галини Царенко та учня 10-го класу Максима Михайлика звучить уривок поеми у віршах «Маруся Чурай». Після останніх слів «Дівчата! Цю не співайте, я ж іще жива…» їм довго аплодують. Потім Яніна Камуз, учитель української мови та літератури зі Старих Санжар, зачитує уривок із презентованої книги, присвячений найновішій збірці Ліни Костенко «Мадонна перехресть».
У цей час у читальний зал заходить голова селищної ради Андрій Река і сідає на крайньому стільці. Тільки-но Яніна Камуз завершує свій виступ, Андрій Олександрович просить надати йому слово поза чергою.
— Дуже поспішаю, — пояснює, — але не зайти до вас не міг, бо я дуже люблю і шаную Ліну Костенко. На спор можу її тридцять віршів напам’ять прочитати. Але зараз один із моїх найулюбленіших розкажу.
Читає вірша «Життя іде і все без коректур». Присутні голосно аплодують, Андрій Олександрович дякує і швидко виходить.
На завершення презентації вручають грамоти найактивнішим друзям бібліотеки — Галині Царенко, Віталію Чепіжному, Яніні Камуз, Людмилі Дзюбан, Олені Вовк, Миколі Призову та Максиму Михайлику.
