Минає 15 років моєї роботи на посаді міського голови Кобеляк, що, безперечно, є великою гордістю, честю та відповідальністю. Одночасно — це й тяжка ноша. Найкраща влада та, що вчить нас управляти самими собою. Дотримуючись цього принципу, мені хотілося, щоб громада Кобеляк вирішувала сама, що їй більше потрібно. Тому виконував бажання громадян, уважно і пильно приглядався до потреб і проблем людей, робив часто не те, що сам хотів, а те, що було більше потрібно жителям міста в той момент часу. Будучи керівником молодого віку, я постійно вчився, здобував досвід, відбував у відрядження по всій Україні, збираючи крихти передових поглядів та ідей, кращі практики, намагався впровадити технології управління з Польщі та інших країн світу, які вивчив під час стажування за кордоном. За це мене часто критикували. Сьогодні кожен розуміє, що й чужому не гріх навчитися, якщо свого не цуратися. Уже тисячі кобелячан побували за кордоном і мені легше вести діалог із такими людьми, ніж було 15 років тому. Тоді міського голову критикували й засуджували навіть за те, що мав мобільний телефон. Простіше стало працювати й тому, що вже скоро матиму 40 років, тобто перехожу в «середню групу» населення міста.
Місто стає самодостатнім
Що ж вдалося зробити… Відмітимо головне. Доводилося займатися структурними змінами, модернізацією, системними перетвореннями й реформами міської економіки. Це дало можливість мешканцям відчути полегшення та комфортніші умови проживання в місті. Міська рада щороку ставала менш залежною від державного бюджету, органів влади області і району. Місто отримало змогу жити своїм повноцінним життям.
Зупинимось конкретніше. Самоврядування в світі — це не стільки влада, скільки система послуг. От ми й зайнялися тим, що реформували Виробниче управління житлово‑комунального господарства. Гроші стали виділяти з бюджету не в «комунгосп», а людям для вирішення їх проблем. Мешканці Кобеляк просили розібратися з квартплатою, яку вони сплачували, а послуг у відповідь не отримували. Знятий із них тягар у 2008 році для кожної сім’ї зекономив тисячі гривень, збережені кошти громадяни використовують на свій розсуд, а капітальний ремонт будинків міська рада з жителями роблять спільно вже без «комунгоспу». Хіба це не демократично?
Люди мерзли в квартирах і платили великі кошти за неіснуючі послуги теплопостачання, тому міська рада радикально змінила систему й розпочала реформу з переведення всіх будинків на індивідуальне теплопостачання й поквартирне опалення. Сьогодні в Кобеляках уже 7 років не існує проблем з теплопостачанням у багатоквартирні будинки. Скрізь тепло й коштує це недорого. Міста України користуються нашим досвідом, але процес переобладнання триватиме в багатьох населених пунктах багато років. Громадяни не можуть добитися у влади дозволу робити це за власні кошти, а в нас 8 років тому ми не могли в людей добитися дозволу зробити їм тепло за кошти міської ради. Скільки енергії й зусиль було марно затрачено…
Місто було неосвітлене, тому прийняли рішення: за 10 років зробити вулиці освітленими в вечірні години. З 2006 року ми збільшили кількість світильників із 20 до 1000 штук у 2013 році. Нове освітлення робити стає важче, бо щомісячні рахунки за електроенергію вже сягають 12 тисяч гривень, необхідно все більше коштів на утримання господарства. Але я вперто стверджую: йдемо вперед і за 3 роки будуть освітлені всі вулиці й куточки міста. Перешкод на цьому шляху й труднощів достатньо, але ми їх подолаємо.
Ще на початку моєї роботи головою вдалося отримати обласні екологічні кошти й збудувати новий міський каналізаційний колектор та разом із цим каналізувати всі багатоповерхівки, підключивши їх до центральної каналізації. Цим було звільнено сотні людей від залежності щотижня платити великі кошти за викачування вигрібних ям.
Люди все бачать і все розуміють
Спілкуючись із людьми, я чітко розумів, що «показухою» займатися не можна. Тому не реагував на критику, що треба зробити щось красиве, наприклад: «вилизати» центр, побілувати бордюри й дерева на одній центральній вулиці. Це теж важливо, але людям потрібніше інше. Ми підтримали людей, що жили на окраїнах: газифікували Ведмедівку, Поділ, Шарівку, Заворскло, Солонці, підключилися через річку Кобелячок до підгорянського газогону. За 6 років роботи на посаді міського голови це завдання було виконано при допомозі дієвих помічників серед жителів громади, яким повірили люди й створили кооперативи. Також реальна допомога надходила від депутатів І.Четверікова й О. Лелюка.
Наступним етапом було проведення централізованих водопроводів у ці та інші мікрорайони і вже тоді кобелячани оцінили допомогу міської влади всерйоз. Тому без «показухи» вибори проходили успішно завдяки підтримці населення міста. Вигравав у конкурентів знову й знову. Для опонентів це було не зрозуміло і дивно. Навіть зараз ще дехто не може зрозуміти: біля контейнерів лежить багато сміття, у пресі йде постійна критика з фотографіями, а люди однаково підтримують його… А мої виборці розуміють, що йде чергова реформа, яка не закінчена. Ще недостатньо контейнерів, ще не всі люди сплачують за послугу, ще не вся техніка закуплена для комунальників, не визначені остаточно місця розташування контейнерів, ще культура поведінки населення в цій сфері тільки виробляється. Але, найголовніше, людям зручно. Вони знають і відчувають, що це зроблено для них і від щирого серця, з бажанням полегшити життя. І разом з людьми я пройду дорогою реформ до кінця.
Усі роки щиро бажав звільнити місто від зайвих і непотрібних витрат, щоб вивільнити людські та фінансові ресурси на вирішення тих питань, які піднімали перед міською радою виборці. Тому вирішено важливі завдання по капітальному ремонту мостів через Ворсклу й Кобелячок, передачі транзитної дороги в межах 5 вулиць на обслуговування державою, щоб усе це величезне господарство утримувалось і ремонтувалося за кошти не Кобеляк, а державного бюджету. Це вдалося нам успішно зробити, а багатьом містам, таким як Гадяч, на жаль, — ні. У майбутньому буде будуватися об’їздна дорога. До цього ми теж доклали зусилля. Плануємо новий Ведмедівський міст і дорогу до «насипу», щоб у Кобеляки був ще один в’їзд із навколишнього світу.
Люди мені говорили, що потрібно для молоді будувати житло. За ці 15 років введено в експлуатацію 50 квартир та куплено й передано для соціально незахищених у користування 10 квартир. Для дітей та молоді ми намагалися збільшити кількість місць відпочинку, ремонтували й будували дитячі майданчики, спортивні споруди, підтримували дискотечні заклади, обмежували торгівлю спиртними напоями, фінансували й організовували всілякі інші заходи для дітей. Дитячі садочки міста стали сучасними, красивими, обладнаними технікою, меблями, у них замінено комунікації, відремонтовані приміщення, огороджені території. За 15 років відкрито 9 груп, зроблено реконструкцію котелень, освітлено двори.
Політика розвитку бізнесу в місті Кобеляки теж дала свої результати. Ми підтримували ініціативних людей і дозволяли будувати магазини, переробляти квартири на перших поверхах для торгівлі й послуг, робити реконструкції усіх будівель (наприклад, автостанція). За моєю ініціативою розпочато забудову центру міста об’єктами підприємництва на площі Перемоги, вулицях Шевченка, Дніпропетровській, Огія, Полтавській, розширено ринок. До речі, базар, який «красувався» на той час шиферними рядами, був закритий новобудовами, а через деякий час було забудовано й усю площу Перемоги, а ярмаркову торгівлю ми розвинули до неймовірності. Усе вдалося. Було багато критики, але знову більшість людей мене розуміли й підтримували на виборах. Відчуваючи це, ми з колегами рухалися вперед упевнено: з’явилася АЗС замість старої бані, новий центр зайнятості, магазин квітів, торговий дім «Мрія», футбольне поле з штучним покриттям в парку Богдана Хмельницького, магазин «Лідер», біля готелю, «Сезон», АТБ та багато чого ще, чому люди дивувалися на початку.
Пам’ятаю, коли тільки прийшов працювати, одним із найгостріших питань громади було закриття кладовища через відсутність місць. Планувалося відкриття нового на території Кунівської сільської ради. Багато людей просили цього не робити. Узявшись до роботи, міська рада й комунальники поліпшили роботу ритуальної служби, вирізали кущі й старі дерева, звільнили достатньо території, щоб відкласти це питання надовго. За кілька років міський цвинтар приведено в добрий стан, поліпшено благоустрій, вивезено сміття, насаджено клумби, збудовано трибуну, розширено й покращено меморіал «Пам’яті жертвам Голодомору» і ця робота щорічно продовжується.
Хоча люди завжди чимось незадоволені. Багато невдоволення йшло завжди щодо базару. За 15 років я вислухав безліч людей і їх думок із цього питання. Довелося працювати з кількома директорами ринків. Приймаючи рішення, дбав про те, щоб краще ставало відразу всім, а не комусь конкретно. Щоб і покупці, і продавці були задоволені. У ті часи, коли ринок був засобом виживання для багатьох сімей, було прийнято рішення розширити торгівлю в неділю, за рахунок перенесення торгівлі з вулиці Огія на площу Перемоги («підкова»). Для цього міська рада навколо парку заасфальтувала смужку території: для зручного розташування палаток і авто. На території ринку теж було розвалено старі складські й торгові приміщення та заасфальтовано майданчик і огороджено парканом. Усе це збільшило кількість торгових точок, податкові надходження до бюджету та створило додаткові робочі місця. До нас почали активніше їхати продавці й покупці з інших міст і районів. У Кобеляки потекли кошти. І хоч невдоволених вистачало, як завжди, але хто працював успішно — міг заробити на життя та ще й податки в місто платив. Вважаю, що міська рада зробила правильно все, що на той час було можливо. Сьогодні ринкова торгівля ще залишається важливою для міста й багатьох людей окремо, але потребує коректування, щоб розвантажити центр міста, зробити його чистішим і охайнішим. Торгівля тваринами, одягом, хімією, ядами, запчастинами, зерновими, будматеріалами та ін. може проводитися не тільки на центральній площі. Залишити в центрі торгівлю, переважно продуктами харчування, пропонується на території ринку. Центральну площу необхідно реконструювати, зробити сучасний благоустрій, щоб громадяни й гості міста могли відпочивати і насолоджуватися красою Кобеляк. Це місце потрібно викласти плиткою, встановити лавочки, посадити дерева, освітити й проводити там концерти, святкування та урочистості, приводити гостей, відвідувати церкву, гуляти з дітьми і внуками. Кобеляки матимуть таку можливість.
Узагалі, святкування для громади важливе. Воно об’єднує. З 1999 року за моєю ініціативою міська рада розпочала святкування Дня міста Кобеляки. До цього днем міста вважався мітинг, присвячений визволенню від німецько-фашистських загарбників. Громада святкувала в різних форматах і мікрорайонах нашого міста: у парку Богдана Хмельницького та Центральному, на площі Перемоги, пляжі, стадіоні. Багато талановитої кобеляцької молоді отримали на цих заходах досвід артистів, багато запрошених співаків приїздило до нас і полюбили Кобеляки. Уперше ми запропонували кобелячанам яскраві шоу з фейєрверками та салютами. За це нас дуже критикували, постійно й жорстко. І от, з початком кризи та складністю знайти спонсорів, ми припинили на деякий час організацію свят. Можливо, відновимо в майбутньому, але зараз час усе детально осмислити й обдумати. Взамін плануємо більше уваги приділити благоустрою, збудувати дитячі майданчики, спортивні споруди, підтримувати проведення богатирських ігор, поліпшити пляжі, відновити квітники, клумби, фонтан.
Без громади влада не існує
Однак, скільки б ми не ставили лавочок, урн, ліхтарів, контейнерів, дитячих майданчиків, усе це може бути зруйноване й знищене. Тому міська рада приділяє увагу відновленню джерел духовності та підтримці культурного піднесення міста. Це, насамперед, будівництво церков, утримання пам’ятних місць, підтримка бібліотек, музею, освітніх проектів, друкування книг місцевих авторів та історії рідного краю. За останні роки розпочато будівництво трьох храмів. Каплиця «Всіх Святих» на кладовищі збудована за кошти М. Касьяна. Міська рада надала земельні ділянки на Покрівці та в парку Б. Хмельницького для відновлення історичних храмів, що втрачені. Для спортивної школи ми передали приміщення котельні для облаштування в ній атлетичного залу, а Будинку дитячої творчості передано велику земельну ділянку по провулку Проїзжому, звільнену після демонтажу старих приміщень, вона огороджена і чекає цікавої забудови. Розроблено проект будівництва ще одного футбольного поля з штучним покриттям. Планується будівництво басейну і зимового катка з хокейним полем.
Великі проекти в нашій ще небагатій і нестабільній країні — ризикована справа. Але ми не боїмося їх, пробуємо просувати на фінансування до бюджетів вищого рівня. Невдалим є, поки що, будівництво об’їздної дороги, недостатньо швидко й успішно рухається проект розчищення річки Кобелячок. Поки що не отримали підтримки проекти будівництва нового полігону для відходів, Ведмедівського мосту та притулку для бродячих тварин. Щодо розчищення річки скажу окремо, що від початку це була добра ідея міської ради, яка прийняла рішення про розчитку в 2008 році й отримала кошти області на проектування. Розпочався навіть перший етап робіт, але невдовзі роботи припинилися і були відновлені лише в 2012. Відверто кажучи, проект недостатньо фінансується, адже загальна вартість робіт уже може сягнути більше 8 мільйонів гривень, а коштів на роботи виділено лише 300 тисяч — цього дуже замало. Але ініціатива та документальні заявки на фінансування спрацювали й проект у дії. У 2012 році до розчищення долучилася громадськість та районна влада, але результати поки що ті самі — недофінансування. Розчищено тільки на 90 тисяч гривень. Це ще раз доводить, що річку чистити треба, маючи достатньо коштів, не 10 років, а 3–5. Можливо, у майбутньому проект доведеться зупинити, а відновити за екологічні кошти придбання сміттєвозів і контейнерів, будівництво каналізації, упорядкування звалища. Це сьогодні найбільш гостре питання.
Узагалі, усе, що зроблене, відбулося завдяки кобеляцьким людям: будівельникам, комунальникам, проектантам, службовцям, робітникам, підприємцям, пенсіонерам, молоді, громадським діячам, які впроваджували в життя бажання жителів міста і рішення міської влади. Міський голова тільки формував загальний напрямок і політику або просто підтримував ініціативу. Хоча й на таке доводилося не раз витрачати занадто сили й часу, щоб прийняти рішеня, досягти компромісу чи переконати якусь частину населення поступитися амбіціями.
Протягом 15 років довелося працювати з чотирма депутатськими колективами міської ради різними за чисельністю, віковими й професійними показниками. Більшість людей були розумні, ділові й патріотичні кобелячани. Я вдячний депутатам усіх скликань за підтримку й хорошу спільну роботу. Іноді нам доводилося гостро сперечатися, але рішення, у більшості, були прийняті правильні. Цьому дуже допоміг професійний і відданий роботі колектив міської ради.
І головне. Хочу подякувати громаді Кобеляк, від якої отримував довіру, підтримку й розуміння протягом 15 років. Усім жителям міста Кобеляки, які допомагають триматися в бурхливому морі постійних змін та проблем і не занепадати духом, триматися морально й фізично на висоті, бути оптимістом, моя сердечна повага і шана. Мрію, шановні кобелячани, що ми все частіше будемо гордитися, кажучи «Я з Кобеляк!»
