6-го травня одне з найбільших новосанжарських сіл — Лелюхівка — відзначило свій день народження. Із піснями, танцями, короваєм і купою дітлахів у залі місцевого Будинку культури. Саме факт того, що у Лелюхівці народжується багато дітей, говорить про те, що у села є майбутнє.
Перед початком свята місцеві жителі гуртуються навколо сільського клубу. На свято поспішають і старі, і молоді. Дуже багато молодих пар приходять із дітками — хто з одним, а хто і з двійком. Підлітків, юнаків та дівчат також дуже багато. Поміж гурту односельців бігають дівчата у вишитих сорочках — за кілька хвилин їм виступати перед усіма на великій сцені. Вишивку у селі цінують і люблять. А у тому, що місцеві господині вміють вишивати, сумніватися не доводиться. Адже перед початком свята у холі Будинку культури на гостей очікує справжня виставка вишитих сорочок — жіночих, чоловічих, дитячих. У кожної — свій орнамент і неповторний колорит.
Хоч Лелюхівка і велике село, але тут, звичайно ж, усі одне одного знають. Зустрівшись біля входу до клубу, усі вітаються за давньою християнською традицією:
— Христос воскрес!
— Воістину воскрес!
Зустрівши знайомих, яких давно не бачили, лелюхівчани по-дружньому обіймаються. Жінки цілуються.
— Треба ж тричі! — сміються
Усі проходять до залу. У ньому вже повнісінько людей. Останні займають стоячі місця на гальорці. Утім, велику сцену видно всім. Також добре чутно, як квартет вокалістом співає пісню «Село моє, село». Нею розпочинається свято.
На першому ряду, на почесних місцях, сидять лелюхівські ветерани Великої Вітчизняної — Володимир Федірець та Тарас Телевний. Сільський голова Віталій Рой запрошує їх на сцену і під оплески глядачів, які враз, ніби змовившись, підіймаються, дарує дідусям квіти. І саме для них лунають військові пісні: «Махнем не глядя?», «Перемога, свята перемога».
Від воїнів Вітчизняної переходять до їх нащадків — онуків та правнуків, які сьогодні захищають Україну у лавах Збройних Сил. Ведучі розповідають про лелюхівського юнака Сергія Касьяненка, який якраз несе строкову службу в армії. Напередодні свята сільський голова написав листа до командира його військової частини із проханням прислати характеристику на юнака і по можливості відпустити його на свято рідного села. Тут же читають відповідь командира, який пише, що Сергій — дисциплінований, старанний і сумлінний юнак. Нещодавно отримав звання молодшого сержанта. Але відпустити його додому, на жаль, немає можливості.
Тут-таки на сцену виходить вокальне тріо хлопців. Середній — у військовому однострої та береті. Односельчани придивляються — він, Сергій! Юнаки співають пісню про матерів. А коли затихають останні акорди, Сергій Касьяненко з букетом у руках спускається до залу і дарує квіти своїй мамі — Оксані. Жінки навколо зворушено витирають очі.
Між тим зі сцени глядачам демонструють номер за номером. Співають дівчата і хлопці, чоловіки та жінки, дуети і тріо. А як танцюють маленькі школярки!
— От молодці! — діляться враженнями жіночки з другого ряду. І довго аплодують танцювальному колективу.
Потім ведучі запитують у глядачів: «А яким було б свідоцтво про народження села, якби таке видавали?» І тут же пропонують свій варіант. «Свідоцтво про народження. Ім’я: Лелюхівка. Дата народження: 1648 рік. Батьки: заснована козаком Лелюхом. Місце народження: Новосанжарська волость Кобеляцького повіту».
Після чергової серії вокальних та хореографічних номерів на сцену запрошують представників влади.
— Я у вас як приписаний! — жартує у мікрофон голова райдержадміністрації Сергій Шовкопляс. А потім додає вже серйозніше. — Ви, мабуть, помітили, що ми із Володимиром Івановичем ніколи не цураємось сільських територій. Тому що саме завдяки таким селам як Лелюхівка, наш район має високі позиції у рейтингах! І за це вам — низький уклін!
— Можна сказати, що ваша сільська рада має своє обличчя, яке не можна сплутати з якимось іншим! — говорить у своїм промові голова районної ради Володимир Левицький. — Ви не звикли казати — немає коштів, немає можливості. Ви берете — і працюєте. Тому у вас і такий чудовий клуб, і братська могила — краща у районі!
Після вітальних слів представники влади вручають грамоти представникам місцевої громади. А вона із кожним роком поповнюється молодими жителями. Зокрема, ведучі повідомляють, що тільки у цьому році в селі народилося 16 малюків. Після цих слів на сцену підіймається Віталій Рой і вносить уточнення.
— У нас народжуваність іде швидше, ніж ми пишемо сценарій! — і повідомляє, що у Лелюхівці вже народився сімнадцятий малюк.
Коли лелюхівські дітлахи трохи підростають, більшість із них потрапляє у футбольну команду «Ворона», яку тренує місцевий листоноша В’ячеслав Суботін. Футболістам на святі відводять окрему частину свята. Їх запрошують на сцену і нагороджують грамотами. Усі юнаки підіймаються за нагородами у новій іменній формі, яку подарував команді директор ПП «Лавіта» Віктор Клюшник. Подарував цілком заслужено, адже хлопці у цьому році стали чемпіонами у другій лізі міні-футбольного чемпіонату. Від імені команди за подаровану форму дякує «сірий кардинал» лелюхівської команди Ігор Романець. І вручає Віктору Клюшнику футбольний постер із зображенням «Вороної».
— Це щоб ви не забували, що у вас під опікою завжди є вісімнадцять-двадцять хлопців! — пояснює Ігор.
Коли усі футболісти повертаються у зал, на сцені залишається самотній капітан команди Сергій Браташ. Для нього організатори готують особливий сюрприз. Із-за куліс виходить його дівчина Женя Науменко, яка дарує хлопцеві народний танок. На завершення якого цілує у щоку. Кращий бомбардир другої ліги (66 голів у 24 матчах) від несподіванки розгублюється, але потім стає на одне коліно і дякує коханій за несподіваний подарунок.
Пишаються у Лелюхівці не лише футболістами. Тут є і заслужені волейболісти, і боксери, і силачі. Але особливою гордістю села, безумовно, є нещодавній чемпіон Європи з пауерліфтингу Віталій Касьяненко. Він коротко, по-спортивному розповідає землякам про те, як здобув почесний титул.
— Поїхав до чеського міста Прага, де проходив чемпіонат Європи. І посів перше місце!
Наостанок Віталій вітає земляків зі святом, а молодшим мешканцям села бажає займатися спортом і дотримуватися здорового способу життя.
Апогеєм свята стає традиційне виконання неофіційного (чи офіційного?) гімну Лелюхівки «Ворона, Ворона, моя рідна сторона!». Співає її Віталій Яценко. Усі в залі встають. Дехто підспівує, дехто — підтанцьовує.
Завершують свято, як і годиться у хліборобському краї: до залу виходять дівчата у вишиванках, які роздають глядачам коровай. Лунає остання пісня. Віталій Рой дякує працівникам культури, самодіяльним аматорам сцени, учням місцевої школи за чудовий концерт. А глядачі сидять на своїх місцях. І ніхто не поспішає розходитись. І це після майже трьох годин концерту! Утім, найбільш запальних іще чекають дискотека та народні гуляння. Козацьке село Лелюхівка святкує свій день народження.
