У селі Світлогірське перепоховали останки радянських солдатів, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Щороку в День Перемоги лунають слова подяки в пам’ять про тих, хто пролив свою кров за нашу свободу. Люди несуть вінки і покладають живі квіти до пам’ятників загиблим солдатам, провідують ветеранів, яких із кожним роком, на жаль, стає все менше. Але мало хто з нас у цей святковий день замислюється, що тисячі солдатів, які поклали своє життя в жорстоких битвах, до сьогодні вважаються безвісти зниклими. Сотні тисяч наших співвітчизників не поховані належним чином і до їхніх могил ніхто не приходить, аби вшанувати пам’ять.
Безумовно, час минає, стираються болючі спогади. Але є такі люди, які вважають своїм обов’язком закінчити війну, поховавши останнього загиблого солдата. Один із них — Володимир Підбуртний, житель села Світлогірське, голова громадської організації «Пам’ять».
Напередодні Дня Перемоги в селі Світлогірське відбулося перепоховання останків тринадцятьох воїнів часів Великої Вітчизняної війни, які були знайдені весною цього року в районі Тахтаївського гранітного кар’єру, розташованого на території Світлогірської сільської ради. А знайшли солдатів зусиллями Володимира Підбуртного.
За словами чоловіка, розшуком загиблих воїнів він займається у вільний від основної роботи час.
— У нашій сім’ї на війні загинули двоє братів моєї бабусі. Вони вважалися безвісти зниклими, але пізніше останки одного з них вдалося розшукати, а іншого до цього часу так і вважають безвісти зниклим. Тому моїм моральним обов’язком є розшук останків загиблих воїнів, — каже Володимир.
Чоловік розшукує бійців за допомогою архівів та розповідей очевидців. Так у 2011 році вдалося знайти останки десятьох солдатів. А цього року — уже тринадцятьох.
— За архівними даними, у районі села Переволочна 3 вересня 1941 року відбувся бій. Нашим воїнам був даний наказ, ліквідувати німецький плацдарм у районі Переволочної. Та сили були нерівними, адже там їх зустріли близько двох полків добре озброєної німецької піхоти. Наші бійці, імовірно, загинули від артилерійського обстрілу. У декого німці робили контрольні постріли, адже поруч із останками були знайдені гільзи, — каже пошуковець. — Похованими солдати не були. Імовірно, німці їх просто присипали землею. Перші останки, які я побачив, були практично на поверхні землі.
Разом із гільзами пошуковці знаходять військові каски, залишки протигазів та гвинтівок. Опізнають бійців завдяки медальйонам, на яких указувалась інформація про солдата. Та, на жаль, не всі медальйони вціліли до сьогоднішніх днів.
— Цього разу ми знайшли один медальйон, закатаний у гільзі, три ебонітових капсули та один дерев’яний медальйон. За допомогою ми звернулися до Полтавського криміналістичного центру, куди відправили знайдені капсули разом із останками воїнів. Та ідентифікувати за медальйоном вдалося лише одного солдата — Конона Кісіля, жителя села Чернятка Бершадського району Вінницької області. Дізнавшись ім’я загиблого солдата, ми вирішили розшукати його рідних. Завдяки начальнику обласного Управління внутрішніх справ генерал-майору Едуарду Федосову їх знайшли. Зараз вони так і проживають у Вінницькій області, — каже Володимир.
Заходи з перепоховання останків загиблих солдатів часів Великої Вітчизняної війни розпочалися урочистою ходою центральною вулицею до меморіалу Братські могили. Колону супроводжував військовий оркестр. Більшість людей тримали в руках квіти. Дехто не міг стримувати сльози.
Першому надали слово голові Кобеляцької райдержадміністрації Анатолію Таранушичу.
— За останні чотири весни на цьому священному місці ми зустрічаємося вже втретє, — каже Анатолій Олексійович. — У 2010 році ми провели в останню путь одного невідомого солдата, у 2011 році їх було десятеро, а сьогодні їх — тринадцять. На жаль, з тринадцяти бійців вдалося ідентифікувати лише одного — Конона Кісіля, який 26 червня 1941 року пішов добровольцем на війну, а майже через три місяці загинув на кобеляцькій землі в районі села Переволочна. Тоді йому було всього 28 років. І якби він не загинув, то сьогодні йому б виповнилося рівно сто років. У рідному селі Чернятка на меморіальній дошці вдячні земляки викарбували ім’я Конона Кісіля, але всі ці 72 роки там значилась відмітка — пропав безвісти. Дякуючи нашим пошуковцям, вдалося ідентифікувати ім’я загиблого воїна. Уже завтра всі його односельці знатимуть про героїчний шлях свого земляка і місце, де він знайшов свій останній спочинок, — підсумував Анатолій Таранушич.
Перед присутніми виступили керівники області та голова Кобеляцької районної ради ветеранів Григорій Кіян.
Останніми до мікрофону підійшли онуки Конона Кісіля. Вони представились Володимиром Федоровичем та Леонідом Олександровичем.
— З глибокою тривогою на серці ми сприйняли звістку, що саме на вашій полтавській землі воював і загинув наш дідусь. Це повідомлення ще раз нагадало нам про те, що пошуки загиблих воїнів тривають і невідомих могил із кожним роком стає все менше й менше, — кажуть чоловіки.
Разом із собою вони привезли грудочку вінницької землі, яку вирішили поховати разом із останками дідуся. Зі словами вдячності вони звернулися до членів пошукової організації «Пам’ять», які й допомогли його розшукати.
— Тепер ми знаємо, де могила нашого дідуся. Дякуємо вам, — зі сльозами на очах сказали чоловіки.
Після промов виступаючих благочинний Кобеляцького району протоієрей отець Василій провів поминальну панахиду та поховання знайдених решток солдат у братській могилі. Після молебню за загиблими, присутні вшанували їхню пам’ять хвилиною мовчання. Церемонія перепоховання завершилася військовим салютом та покладанням квітів до пам’ятника героям. Після чого двоє маленьких дівчаток запустили в небо двох голубів, символів миру на землі.
