16-річна Настя Губа з Нових Санжар не уявляє свого життя без творчості та домашніх улюбленців. Рік тому дівчина, з етичних міркувань, відмовилась від вживання м’яса. За словами Насті, батьки ніколи не дають їй вказівок, але не дивлячись на це, дівчина має хороші оцінки та цікавий світогляд.
Рік тому відмовилась від м’яса. І жодного разу не пожалкувала
Гарне ставлення і повага до тварин у мене сформувалися ще в дитинстві. Пам’ятаю, я дуже любила переглядати телепередачі про тварин.
Рік тому я виключила зі свого раціону м’ясо і ще жодного разу про це не пожалкувала. Мені неприємно, коли люди сприймають тварин виключно як їжу. Батьки мене спочатку не зрозуміли, думали, що це мине через кілька днів, а потім змирилися. Зараз я сама собі готую їсти. Віддаю перевагу різноманітним кашам, м’ясо замінюю грибами, також включила в своє меню побільше горіхів, сухофруктів, фруктів та овочів. Полюбляю сир, інколи п’ю кефір.
У моєму гардеробі немає хутряних і шкіряних речей. Коли приходжу в магазин, то одразу прошу продавців знайти мені взуття чи сумку з шкірозамінника. До вибору миючих засобів та косметики також підходжу уважно. Є лінія косметики, на якій зазначено «Спеціально для вегетаріанців». Таку продукцію не тестують на тваринах.
Мої друзі мене розуміють і підтримують, хоча м’ясо їдять. Однокласники спочатку сміялися, а потім звикли. Поки що серед моїх знайомих вегетаріанців немає, але, сподіваюся, у майбутньому вони неодмінно з’являться. Я не намагаюсь нікого ні в чому переконувати, адже кожен має право на власну думку.
Дику качку, що жила в моєї бабусі, показали по ТСН. На сьогодні в мене вдома живуть 5 котів, 4 собаки і павук. Майже всіх котів і собак я принесла додому з вулиці, мама відреагувала добре, бо теж дуже любить тваринок. А тато звик…
Минулого літа, коли я гостювала в бабусі в Києві, трапилася досить цікава історія. Бабусина дача розташована в приватному секторі, коло неї знаходиться невеличкий ставок, на якому живуть дикі качки. Ми їх підгодовували печивом, хлібом, поки одна качка стала зовсім ручною. Восени бабуся мені телефонує і каже, що качур і каченята полетіли у вирій, а качка відгодувалася, стала занадто важкою і тепер не може літати. А на ставку її залишати не можна, бо зимою вона загине. Я порадила бабусі віднести її в зоопарк. Бабуся так і зробила. Пам’ятаю, два місяці тому дивилася ввечері ТСН. У випуску новин ішлося про один із київських зоопарків. І тут показують нашу качечку, а працівники зоопарку розповідають, що цю качку дуже розгодували і вона не може літати.
Моє покоління зможе підняти Україну до європейського стандарту
Я маю багато захоплень. Відвідую художню школу, бо дуже люблю малювати. Найулюбленіша техніка малювання, з якою я працюю, — батік. Узагалі, творчість допомагає відволіктися від буденності. Ще відвідую радіогурток. На заняттях ми посилаємо сигнали, зв’язуємося з радіолюбителями Америки, Італії та інших країн. Раз на рік ми їздимо в експедиції, під час яких удосконалюємо свої знання і навички роботи з радіотехнікою. Через місяць будемо їхати в Мар’янівку, географічний центр України.
Також я відвідую театральний гурток для того, щоб стати впевненішою у своїх силах та подолати страх перед сценою.
Коли є вільний час займаюся рукоділлям: ліплю з полімерної глини, плету бісером, варю мило. Люблю дивитися фільми, здебільшого документальні та історичні, а якщо в компанії друзів — то комедії. Найулюбленіші з них — «Доктор Хаус», «Україна. Забута історія», «Доктор Хто».
Музику слухаю під настрій, в основному рок: «30 Seconds to Mars», «Green Day» та Мериліна Менсона. Інколи читаю книги. Найбільше подобаються такі письменники як Стефані Маєр та Джек Лондон.
Я вже визначилася, що моя професія обов’язково буде пов’язана з туризмом. Вступатиму на факультет «Туристичний бізнес». Мені подобається подорожувати, але назавжди з України виїхати не погодилася б. Вірю, що колись наше покоління зможе підняти Україну до європейського стандарту.
З російськомовними українцями спілкуюся на українській мові з принципу.
Але коли говорю з іноземцями, то, по-можливості, намагаюся перейти на їхню мову.
Заміж за іноземця вийшла тільки б через велике кохання, а не через його фінансову забезпеченість, як це роблять більшість українок. Хоча спочатку потрібно здобути освіту і знайти хорошу роботу, щоб бути незалежною людиною.
Батьки дозволили мені самій вирішувати свої проблеми. Ще з малечку мама навчила мене бути самостійною. Приблизно з 11 років батьки дали мені повну свободу: дозволили самій вирішувати свої проблеми. З того часу мене ні до чого не змушують. Наприклад, коли я отримую погану оцінку, то виправляю її не за чиєюсь вказівкою, а тому що хочу вдосконалити свої знання. Думаю, що я виправдовую сподівання батьків. Своїм дітям також даватиму свободу вибору.
Не можу пригадати ситуацію, коли б я була дуже розлючена. Я постійно стараюся бути стриманою, не показувати свої емоції. Хоча мене дратують хвастливі і показові люди. Подобається спілкуватися з приємними людьми, які є щирими, вихованими і мають почуття гумору.
Я вважаю себе щасливою людиною. Адже в мене є сім’я, друзі і тварини. Для щастя вистачає і цього.
