14‑го травня у головному театрі країни, Верховній Раді, відбувається чергова вистава. Цього разу розігрують фарс під назвою «А давайте знімемо депутатську недоторканність!» Про те, що її потрібно знімати, багато говорили у різний час і різні політики. Говорила про це минула влада, говорила нинішня. Але поки що до народних обранців міліціонерам та іншим органам торкатися не можна: забороняє Конституція. Що ж заважає депутатам позбутися обридливої недоторканності і зрівнятися перед законом зі своїми співгромадянами?
Як на мене, головна причина проста і банальна: позбуватися недоторканності насправді не хочуть ні представники влади, ні депутати від нинішньої опозиції. З різних причин. І це очевидно. Представники провладної Партії Регіонів з усіх каналів трублять про те, що нібито готові голосувати за зняття недоторканності. І більшість фракції регіоналів дійсно голосує «за». Але лише більшість, а не всі! Із 195 присутніх депутатів — 150 голосує «за» (у тому числі й наш мажоритарник Олексій Лелюк), але інші 45 чоловік «не голосують»! Якщо регіонали так зацікавлені у зрівнянні своїх прав із простим українцем, чому у їхніх тісних рядах немає єдності? Єдиними, хто, схоже, справді хоче розлучитися із недоторканністю, виглядають комуністи: із 30 присутніх депутатів усі 30 голосують «за». Утім, переважна більшість депутатів від опозиції за законопроект не голосує. Свою позицію пояснюють так: влада пропонує зняти недоторканність лише з депутатів, а ми пропонуємо зняти з усіх, включаючи суддів і президента. Але такий варіант уже не підходить владі.
Крім цього аргументу існують ще інші причини, з яких депутати від опозиції мають боятися зняття недоторканності. Вони також цілком прозорі. Якщо з опозиційного депутата зняти недоторканність, проти нього цілком можна порушити кримінальну справу, а потім і надійно заховати за ґратами. Ви кажете, що у нашій країні не саджають за політичними мотивами? Я вас прошу!
Але головна причина спільна для всіх — і для представників діючої влади, і для опозиціонерів. Вона також проста і банальна. Недоторканість надто багато дає, щоб із нею так просто розлучатись. Адже більшість депутатів у нашій країні (опозиційних, провладних — не важливо) мають свій бізнес, який набагато легше захищати, коли ти певен у надійному тилові. А без недоторканності ти хто? Звичайний українець, який має щастя (чи нещастя) періодично бувати у парламенті і нібито приймати закони. Такий розвиток подій депутатам зовсім не до вподоби. Тому вони і розігрують для нас черговий фарс.
Як роблять у Європі? По-різному. Але, наприклад, наші недалекі сусіди словаки скасували недоторканність депутатів іще влітку 2012‑го року. При цьому за законопроект одностайно проголосували і провладні, і опозиційні депутати. Ну, то ж у Словаччині. У них Європа. У нас поки що Азія.
За великим рахунком дійсно було б непогано зняти недоторканність з усіх: депутатів, суддів, президента. Щоб у них хоч якийсь страх був за те, що вони роблять. Ото був би спектакль. Але такого в театрі «Верховна Ради» у найближчому майбутньому ставити не будуть: глядач не готовий та й актори не ті.
