Якщо хоч раз у житті вам хотілося пристрелити колегу, то є чудовий вихід: повезіть його на пейнтбол. І душу відвести зможете, і колега залишиться неушкодженим. Ну, майже неушкодженим.
Минулого тижня ми із колегами по «ЕХО» вирішили активно провести частину вихідного дня. Можливо, якби ми були ще дітьми, то зібралися б і пограли у «войнушку». Але оскільки ми практично всі вже люди цілком дорослі, то вирішили влаштувати справжню війну. Ну, майже справжню.
Із Кобеляк ми виїжджаємо двома автівками. Близько півгодини пробираємось якоюсь зарослою дорогою, доки опиняємось на півострові, з трьох сторін оточеному водою. Із великою землею його з’єднує лише вузький перешийок, яким ми, власне, і приїхали сюди. Тут ми і будемо воювати.
Наш інструктор, якого звати Олександром, просто і по-військовому лаконічно пояснює правила гри. Кожному гравцю видається спорядження. Маска, яка захищає найціннішу частину гравця — голову. І маркер — такий собі пістолет, який стріляє кульками. Олександр демонструє, як ставити і знімати маркер із запобіжника, і окремо наголошує: не стріляти по гравцях, на яких немає масок, і не направляти зброю на людей, навіть якщо ви гадаєте, що кульок у магазині вже немає. Про кульки окремо. Саме від їх кількості залежить, скільки ви будете грати у пейнтбол. Коли набої закінчаться, ви хіба що зможете бігати лісом із порожнім маркером і лякати суперників своїм войовничим криком. Наші інструктори видають кожному по 100 кульок — цього, в принципі, цілком вистачає на кілька серйозних сутичок. Потім, у разі нестачі набоїв, можна докупити додаткові. У нашому випадку ціни доволі демократичні — у кожному гравцю у 100 гривень обходиться оренда маркера і маски із сотнею кульок. Ще за 50 гривень можна купити додаткові п’ятдесят набоїв. У Полтаві пейнтбол коштує не набагато, але дорожче. Наприклад, у комплексі «Глухомань» з вас візьмуть 155 гривень за оренду спорядження та сотню кульок.
Грати домовляємось по-чесному. Якщо відчув, що у тебе влучили, підіймаєш руку і виходиш із бою. Ділимось на дві команди. І, нарешті, починається війна. Пейнтбольна, звичайно.
У центрі невеликої галявини ми встановлюємо червоно-синій прапор. Одна з команд має захищати його, інша — викрасти та віднести на свою сторону. До нас у команду старшим іде Олександр. Сам колишній військовий, він продумує план нападу і за кілька секунд доводить його нам. Щоправда, у «бою» з’ясовується, що спецназівці із нас слабенькі. Доки Олександр зав’язує бій із двома суперниками, ми залягаємо десь у тилу і чекаємо слушної нагоди для нападу. У результаті нас усіх вистрілюють по одному. Оборонці перемагають. Особливо радіє моя колега Дарина, яка у одному бою «знімає» кількох членів нашого загону.
Зігравши кілька разів у терористів та охоронців, змінюємо правила. Прапор ставимо прямо по центру галявини. Обидві команди розходяться на рівну відстань від нього і за командою нападають з різних боків. Тут усе вирішує швидкість та влучність. Не обходиться і без кумедних ситуацій. Наші суперники майже добігають до прапора, але залягають, ховаючись від наших кульок. Потім один з них, Владислав, підхоплюється і біжить до прапора.
— Хапай і тікай! — кричать йому свої ззаду.
Влад майже дістається цілі, коли раптом помічає у траві одного з наших.
— У мене патронів немає! — підіймає руки Владислав і біжить назад, щоб не бути «убитим». І все б то нічого, але, як з’ясовується хвилиною пізніше, і у нашого гравця… магазин також був порожнім. Утім, Влад про це, звісно ж, не знав. Ми захоплюємо прапор і святкуємо перемогу.
Чим довше граєш у пейнтбол, тим більше він тобі подобається. Тут ти маєш можливість відчути себе справжнім бійцем. Коли підкрадаєшся до суперника, то серце калатає, як навіжене. А який драйв відчуваєш, коли по тобі починають стріляти! Ти визираєш з-за дерева, а у нього за секунду починають врізатися кульки — чпок, чпок! Ти залягаєш, відстрілюєшся, підхоплюєшся і біжиш далі, стріляючи вже на ходу. А які емоції відчуваєш, коли на повному ходу вискакуєш на галявину і бачиш за кілька метрів перед собою «ворога». Тут усе залежить лише від тебе. Встигнеш першим натиснути на гачок і поцілити у нього — ти переміг. Не встигнеш — піднімеш руку і визнаєш: «Мене убили!».
За дві години ми проводимо чотири чи п’ять боїв. При цьому добряче набігуємося по лісові. Ноги гудуть, спиною стікає піт, руки сверблять від укусів комарів. Але всі задоволені. Навоювались досхочу. Кожен устиг кілька разів побувати в «убитих» і сам «пристрелив» кількох ворогів. Після закінчення гри усі діляться свіжими враженнями.
— Це ж наче гра. Але я уявив, як було солдатам на справжній війні. У мене кінчились кульки і я відчув себе таким безпорадним і беззахисним. Лежиш, на тебе біжать суперники, а тобі нічим відстрілюватись! Я вже брав і шишки по них кидав, щоб хоч якось затримати! — сміється один з учасників, Сергій.
Нашій колезі Дарині у сутичках дістається найбільше. Принаймні, так здається із вигляду її захисної маски. У одному з боїв безжальні суперники розстріляли дівчину при спробі захопити прапор. При цьому кілька кульок влучили у голову. Якби не маска, було б, напевно, досить боляче. А так уся наша команда обходиться легкими пораненнями — незначними синцями на руках та ногах, які сходять приблизно за тиждень.
Втомлені, але задоволені, ми повертаємось до Кобеляк. Щось підказує, що воюємо ми не останній раз. Адже такі емоції обов’язково захочеться відчути ще. Та й коштує задоволення не так уже й дорого, якщо замислитись.
— Люди на гулянках більше пропивають. А тут і задоволення отримуєш, і спортом займаєшся! — резюмує учасниця нашої команди Інна.
Тому, якщо звичні способи відпочинку вам уже трохи приїлися, збирайте компанію і вирушайте на пейнтбол. Яскраві емоції та незабутні враження вам гарантовані. Ну і кілька синців, звичайно.
Пейнтбол (англ. Paintball — кулька з фарбою) — командна гра з застосуванням ручної пневматичної зброї (маркерів), яка стріляє капсулами з фарбою, що розбиваються при ударі по мішені, фарбуючи її.
Існують два різновиди пейнтболу: спортивний пейнтбол та тактичний пейнтбол.
За своєю манерою гра імітує швидкоплинні вогневі контакти на обмеженому просторі. Ігри проводяться на лісових або відкритих полях, у приміщеннях, із природними або штучними перешкодами й укриттями. Розрізняють: пейнтбол як вид відпочинку — для всіх бажаючих; як спосіб тренування — для охоронців, поліцейських або спецназу; і як спорт — для турнірних команд.
