Бурхливе сьогодення. Землю вкриває асфальт і бетон, небо затягується димами й ревом моторів. І кудись шалено в метушливій тривозі летить життя, засмоктує й не залишає тієї чистої години для душі, коли можна замислитися над собою і подумати про головне. Розгублена людина хапається за віру, щоб відчути точку опори, щоб знайти саму себе і спробувати щось у собі осягти.
Кажуть, що у кожного своя дорога до Бога. Для багатьох новосаржарців розпочалася вона зі знайомства із настоятелем Преображенського храму в селі Дрижина Гребля отцем Георгієм. Він тихо увійшов у життя нашого селища, покоривши серця людей своєю скромністю і добротою, простотою і мудрістю. Мимоволі спливають у пам’яті слова однієї з черниць Козельщанського жіночого монастиря, звернені до паломників із Нових Санжар: «Як же вам пощастило із батюшкою, бережіть його!»
Не дивно, що люди, далекі перше від віри, стають на дорогу до храму. Адже тут можна почути мудре слово, яке стане головним у прийнятті правильного рішення, у виборі життєвих орієнтирів, у вихованні дітей, у подоланні випробувань. Тут і малюки, яких привели батьки на причастя, і школярі, що отримують благословення на подолання нелегких сходинок навчання, і студенти, які у вир міського життя беруть підтримку і молитовну допомогу, і люди середнього покоління, що переймаються клопотами за дітей і батьків своїх, і старенькі, що вже підводять підсумки життя. Об’єднує їх віра й сімейна аура, яка витає у стінах Преображенського храму. Та по-іншому й не може бути. Адже тішишся, коли бачиш отця Георгія, відданого у своїй вірі навіть у малому, його матушку Ксенію, яка, попри турботи багатодітної мами, наповнює храм жіночою теплотою й опікою, їхніх прекрасних донечок, вихованих у праці й порядності. Із яким ентузіазмом беруться вони до постановок різдвяних сценок, до підготовки релігійних свят, до відзначення днів Ангела, до організації днів відпочинку на природі та допомоги вихованцям дитбудинку. У храмі Божому кожен відчуває себе захищено й затишно, наче у родинному колі. «Батюшка» — саме так хочеться назвати отця Георгія попри його молодий вік, адже його мудре слово й підтримка у вирі житейського моря є справді батьківськими. 28 травня цього року виповнилося 15 літ, як став він на нелегкий шлях служіння Господу й людям, ревно й совісно роблячи справу свого життя, іноді за проблемами прихожан не додаючи уваги домочадцям. Але непохитно несучи свій хрест у радості й горі, при здоров’ї й хворобах, не скаржачись і не нарікаючи на долю, достойно і чесно, навчаючи нас жити, вірити й любити.
Апостол Павло у «Гімні любові» говорив: «Любовь долготерпит, милосердствует, любовь не завидует, любовь не превозносится, не гордится, не бесчинствует, не ищет своего, не раздражается, не мыслит зла, не радуется неправде, а сорадуется истине; все покрывает, всему верит, всего надеется, все переносит»» (1 Кор..13:4–7). Так живе наш духовний настоятель отець Георгій, цьому він учить усіх нас, його прихожан. Хочеться побажати йому многая літа, ще довго вести нас дорогою спасіння і любові, вибудовувати собори душ людських і просто радувати своєю присутністю. Згадується його напутнє батьківське слово на випускному вечорі його старшої доньки (тоді отець Георгій процитував поета Євтушенка), яке стало його життєвим дороговказом дітям і за яким він сам намагається жити:
«Не оскорбляйся мнением любым
В застолье, на суде неумолимом.
Не добивайся счастья быть любимым, —
Умей любить, когда ты нелюбим.
Не превращай талант в козырный туз.
Не козыри — ни честность, ни отвага.
Кто щедростью кичится — скрытый скряга,
Кто смелостью кичится — скрытый трус.
Не возгордись ни тем, что ты борец,
Ни тем, что ты в борьбе посередине,
И даже тем, что ты смирил гордыню,
Не возгордись — тогда тебе конец!»
