Після звернення жителів одного з мікрорайонів Нових Санжар селищна рада у короткі строки облаштувала для місцевих дітлахів місце, де відтепер можна займатися футболом, волейболом та баскетболом.
Жителі частини вулиці Чкалова збираються на околиці неподалік дубового гайка. На сходку приходять чоловік десять дорослих (переважно жінки) та близько двадцяти дітей різного віку — від двох до шістнадцяти років. Коротко пояснюють суть проблеми. Дітей на вулиці багато. Усі хочуть займатися спортом. Але умов для цього немає. Діти самі зробили собі одні ворота. Пізніше один із старших хлопців вкопав неподалік під деревом бруси.
— Але ж у нас тут футболістів багато росте! Он Максим Муха дуже гарно грає. Наші хлопці теж займаються. Їм би футбольне поле зробити! — пояснює одна з мам.
Окрім футбольного поля із двома воротами дітлахам потрібні ще майданчик для волейболу і бодай одне кільце, у яке можна було б кидати баскетбольний м’яч.
— Дітей на вулиці багато, треба, щоб вони чимось корисним займалися, — пояснює місцевий депутат Катерина Пацукова. — Ми вирішили звернутися до селищного голови, може він нам допоможе. Обіцяв приїхати.
За кілька хвилин біля гурту дійсно гальмує службова «Нива» Андрія Реки. Він виходить із машини, його одразу обступають жінки і майже одночасно починають пояснювати.
— Хочемо для дітей футбольне поле!
— І волейбольне!
— І гойдалку!
— І пісочницю!
Андрій Река посміхається і зауважує.
— А що у вас самі мами. Батьків немає у дітей?
— Є, є! — хором відповідають жінки. — Вони допоможуть, як треба буде!
Селищний голова деякий час розглядає територію, де у цей час діти грають у «вибивного». Констатує, що місця для футбольного поля малувато — надто багато навколо бугрів та косогорів.
— А вирівняти? — з надією питає одна з мам. — Нам футбольне поле найдужче треба!
— Треба тисяч двадцять! — приголомшує цифрою селищний голова. — Щоб найняти скрепера. Та мабуть і скрепера на двадцять тисяч не наймеш!
Потім уже серйозно Андрій Река пояснює, що серед літа знімати землю разом із травою — справа безнадійна. Планувати майданчик можна хіба що ранньою весною. Але майданчик облаштувати все одно обіцяє.
— Завтра вранці і почнемо! — говорить на прощання мер. Потім відчиняє двері авто, обертається і додає, посміхаючись: — Не мине й двох років, як зробимо!
Жінки спочатку застигають від несподіванки, потім дружно сміються.
Наступного дня біля майданчика дійсно з’являються працівники селищної ради. Розмічають футбольний майданчик, ставляють ворота, вкопують стовпчики, на які вішають волейбольну сітку. Неподалік для малечі ставлять пісочницю. Можливо, не ідеально, але швидко. А там, дивись, навесні маленьке футбольне поле дійсно трохи підрівняють. І може років через десять із вулиці Чкалова вийдуть нові Шевченки чи Тимощуки.
