Учора в сина був День народження. І ми вирішили завершити святковий день поїздкою до річки. Покупатися поїхали на пляж, розташований аж у Маджарах. Обрали саме його, тому що він знаходиться далеко, там рідко бувають люди, а ще на березі гарний білий пісок. Коли ми були там минулого разу, зійшлися із дружиною — це справді райський куточок. Йдеш-ідеш вузькою стежкою повз зелені хащі з кущів та кропиви, і раптом виходиш на маленький, але затишний пляж. Гарний краєвид, неглибока річка, пухкий пісок — ідеальне місце для сімейного відпочинку, ще не зіпсоване проявами цивілізації.
Їхали ми туди і вже дорогою уявляли, як гарно відпочинемо. Коли доїхали до стежки, яка вела на пляж, виявили, що хтось її серйозно розширив: викосив узбіччя так, щоб можна було проїхати автомобілем. Отже, місце, виявляється, не таке вже й усамітнене та дике. Виходить, люди тут бувають доволі часто.
За хвилину ми доїхали до галявини, від якої стежка спускалася до самого пляжу. На галявині вже стояли автомобіль та кілька велосипедів. Отже, ми сьогодні тут далеко не перші. На пляжі дійсно вже засмагали кілька чоловік. Але вразили нас не вони. За кілька метрів від людей у спеціально викопаній ями лежала величезна купа відходів людської життєдіяльності: пляшки з-під пива, пластикові тарілки та стаканчики, якісь кульки та недоїдки. Таке сусідство відпочиваючих не надто непокоїло. Та й вони, схоже, вирішили долучитися до окультурення дикого пляжу: на піску поруч із людьми лежало кілька пляшок з-під пива.
Купатися нам перехотілося. Райський куточок, який ми відкрили для себе минулого року, перестав існувати, бо на ньому кілька разів побували люди. І от що мене найбільше здивувало: це ж не полтавчани приїхали гуляти до Маджар. Не мешканці Києва, не росіяни з Москви. Ні, скоріш за все, це були мої милі земляки-новосанжарці, мешканці найчистішого селища в Україні. Люди, які завжди викидають недопалки в урни, а кілька разів на тиждень виносять сміття на збиральну машину.
І ми хочемо до Європи? Яким таким чудесним чином? Ми що, станемо членами Євросоюзу і у нас одразу стануть чистими посадки? Відчуємо себе європейцями і перестанемо гидити під себе? З якої то радості?
Соліст гурту «Фліт», виступаючи на концерті у Ковалівці, розповів одну повчальну історію. Якось вони із гуртом співали на фестивалі десь у Польщі. І там організатори перед початком роздали кожному гостю по пачці морозива. Коли завершився концерт, люди розійшлися, а на землі не було жодної упаковки. Дивні й дурні поляки! Покидали б під ноги, все одно вранці б хтось прийшов і все прибрав. Як у нас роблять працівники з благоустрою селищної ради.
На жаль, на віддалені пляжі вони не доїжджають. І у колись райських куточках надовго залишаються згадки про те, що тут були люди. А чи люди? Згадайте культовий фільм «Матриця». І слова агента Сміта: «Людство — це хвороба. Ракова пухлина планети…» Подивишся на окультурені райські місця і думаєш: Сміт таки був правий. Без нас тут усе було б набагато кращим. Принаймні без нас у нинішньому нашому вигляді. Якщо ми шукаємо найкрасивіші місця природи лише для того, щоб накласти у них велику купу, нам явно не місце у цій природі…
