Ми, як відомо, живемо в матеріальному світі. А в ньому все, будь-яка річ, будь-яка дія чи послуга мають свою ціну. Навіть коли мова йде про речі сакральні, такі як ікони, котрі є невід’ємним атрибутом православної віри.
Більшість українців, не дивлячись на засилля іноземних конфесій, сект та іншої трясці, все ж ідентифікують себе як православні. Якого патріархату, то вже справа більш другорядна. Тим більше, що раз по раз з’являються чутки, що вітчизняні православні нарешті об’єднаються від крилом єдиної Помісної церкви. Отже, виходить, що в будинку практично кожної української сім’ї є одна, дві а то й кілька ікон. Крім того, у середовищі вітчизняного чиновництва за останнє десятиліття також стало доброю традицією тримати в кабінетах справжні іконостаси. Так що попит на ікону, як предмет купівлі-продажу, безумовно, є.
Напевне саме цими аргументами в керувався житель Шишацького району Борис Валявський, намагаючись продати знайдену на горищі старої хати ікону. Чоловік поліз на дах, щоб пошукати, чи немає в покинутому будинку якого-небудь металобрухту. Натомість знайшов ікону Миколи Чудотворця.
Не будучи надто віруючим, Борис вирішив продати знахідку. Для початку попросив племінника Сергія, щоб він попорсався в нетрях Інтернету дізнався ціни на цей специфічний товар. Той, не довго думаючи, зайшов на сайт afonikona.com.ua і знайшов там всю потрібну інформацію. Дізнавшись, що ікона ручної роботи може коштувати тисячу американських доларів, Валявський неабияк зрадів. Чоловік міркував наступним чином: «Ну, тисяча не тисяча, а за п’ятсот баксів продам якраз на ремонт машини вистачить». За ці гроші чоловік запланував собі переварити стареньку «Таврію», яка вже пару років благополучно догнивала в гаражі.
Щоправда, племінник одразу попередив дядьку Бориса, що скептично ставиться до даного задуму. Сергій пояснив:«Ну, ручна робота, ну не штамповка, але не думаю, що за вашу ікону хтось більше, ніж п’ятсот гривень дасть. Я подивився в тому ж інтернеті – немає в нашій місцевості дійсно цінних ікон».
Борис, звичайно ж, не послухав. І близько двох місяців пробував продати знайдену ікону. Але ні в шишацьких «бариг», ні в їх полтавських колег знахідка Валявського цікавості не викликала. Витративши кілька сот гривень на поїздки, чоловік врешті-решт відвіз ікону в церкву.
