От ви кажете — влада така, влада сяка. Того не робить, про те не дбає. А ви гадаєте, їй легко, владі? Ви гадаєте, чиновники отримують задоволення від своєї роботи? Навряд чи. Думаєте, легко працювати у країні, яка не має навіть приблизного плану розвитку на найближчі рік-два? Нелегко. А влада працює. Просто тому, що комусь же потрібно керувати процесом. А ви ще й обурюєтесь. Краще б подякували за те, що хтось бере на себе відповідальність за долю країни. А це ж не кожен зможе.
От ви б хотіли працювати у владі? Ну зізнайтеся. А якщо чесно? Хотіли б, правда ж? Це ж класно — бути великим начальником, еге ж? Або маленьким. Але керівником. Головним нехай і не в усій країні, а принаймні десь тут, у місцевому масштабі.
От уяви, шановний читачу, що завтра не хтось, а ти керуєш. Нехай не країною, а якоюсь маленькою її частиною. Не областю, не автономною республікою, а, приміром, районом. З одного боку посада владоможця нібито дає тобі самі лише переваги. Тебе всі знають, усі поважають (принаймні вдають) і радісно посміхаються при зустрічі. Усі хочуть з тобою дружити або принаймні вітатися за руку. А ще ти можеш приймати рішення. Більш і менш важливі. Але суттєві для місцевого масштабу. Там, приміром, землю усіляку виділяти різним хорошим людям. Або, навпаки, не виділяти. Це вже як прийдеться.
Але є у посаді представника влади і суттєві мінуси. Точніше один, але головний мінус. Прийшовши до влади, потрібно щось робити. А що робити? Що можна зробити у нашій країні?! Коли самі представники влади визнають: у нас тотальна корупція та бюрократія. Ще й стан економіки чи то післякризовий, чи то передінфарктний. З одного боку — усе нібито покращується, з іншого — роботи немає, житло дороге, люди вимирають. Як це пов’язати між собою і ще й сказати, що це все так і має бути — хто зна. І от ти, замість того щоб радіти своїй посаді при владі, одразу починаєш ламати голову: що б таке придумати, аби люди відчули покращення і перестали задавати дурні питання.
І чим довше ти при владі, тим важче тобі знаходити нові ідеї. Спочатку ти можеш розповідати людям про те, що попередники залишили тобі не найкращий спадок. І перший час тобі доведеться займатися виключно виправленням їхніх помилок. Тобі повірять. І почекають якийсь час. Але скільки це протриває? Ну, рік. Ну, два. А потім що?
Що тобі робити далі? Вийти на якусь високу (або невисоку) трибуну і щиро зізнатися? Сказати щось типу: «Люди добрі, мушу визнати — нічого путнього у нас не вийшло. Ми то хотіли, але об’єктивні причини та суб’єктивні фактори нам завадили. Пойміть і простіть». Але ж тобі такого робити не можна. Ти ж представник влади. Ти ж не сам себе сюди поставив. Тебе сюди привели. І посадили, щоб ти працював. Із людьми. Тому ти ні у чому не зізнаєшся, а знову вранці вдягаєш краватку та піджак і їдеш до свого владного будинку. Придумувати нові ідеї. Або згадувати старі.
Невесела картина, правда ж? Тому, прошу вас, шановні друзі, не поспішайте критикувати та лаяти чиновників. Пам’ятайте: їм і без вас нелегко. А їм ще років два працювати у таких нелюдських умовах. А якщо Бог дасть та якийсь Ківалов допоможе, то й довше. Тому наберіться терпіння і співчуття. І замість того, щоб сіяти злобу й агресію, просто пожалійте владу.
