Тут сучасні українські скаути вчаться стріляти, дотримуватися дисципліни та виживати в умовах дикої природи.
Минулого тижня нам пощастило побувати в незвичайному таборі для дітей. Він суттєво різниться від закладів із подібною назвою, де зазвичай відпочивають та оздоровлюються новосанжарські дітлахи. Просто в лісі, неподалік села Клюсівка, розташувався табір пластунів — українських скаутів. Тут дітей навчають виживати в умовах дикої природи, володіти зброєю та виявляти лідерські якості.
Поруч із статтею ми розмістимо інформацію про українську скаутську організацію Пласт, а тому не будемо зайвий раз пояснювати, що вона собою являє. Нас більше цікавить те, що протягом останніх років пластовий рух набув значної популярності на Полтавщині. Цього року пластовий табір уперше розташувався на території Новосанжарського району.
Подивитися на життя українських скаутів ми їдемо разом із комендантом табору Євгеном Янкевичем. Він уже тринадцять років займається пластовою діяльністю. Розповідає, що раніше організовував табори в різних районах Полтавської та Черкаської областей. Цього року вирішили обрати місцем проведення Нові Санжари.
— Оскільки державного фінансування в Пласту немає, нам допомагають благодійники. Для того, щоб відбувся цьогорічний табір, нам фінансово допомогли народний депутат Юрій Бублик ВО «Свобода», Новосанжарська районна організація партії «Удар», Кобеляцька районна організація партії «Свобода» та місцеві фермери. Пожити два тижні в лісі і випробувати всі «радощі» таборового життя зголосилися близько сорока дітей із різних районів Полтавської області, четверо — із Новосанжарського району — сказав Євген Янкевич.
Трохи не доїхавши до Клюсівки, ми звертаємо з траси і заглиблюємось у ліс десь на півкілометра. Тут, у сосновому ліску, і розташовується пластовий табір. Чим він відрізняється від традиційного «пионерского лагеря»? Практично всім. Тут немає ніякого комфорту. І тут ніхто не носиться з дітками, не підтикає їм ковдри і, тим більше, із ними не сюсюкає. У пластовому таборі діти все роблять самостійно. Наставники лише розповідають їм, що і як потрібно робити.
Табір починається з того, що діти самі ставляють намети, обкопують місце для багаття та виготовляють таборові споруди. Потім кожен власними руками вистругує собі таборову палицю, яка слугує і зброєю, і знаряддям для праці, і просто засобом, що допомагає при ходьбі на дальні дистанції.
— У принципі, палиці не потрібні їм, як зброя. Радше, носіння з собою палиці — це такий дисциплінуючий момент, — пояснює Євген Янкевич. — На кшталт армії, де солдат постійно носить із собою автомат і стежить за його чистотою. Так і діти повинні мати цей кийок при собі.
Табір дещо схожий на армію і тим, що у ньому дотримується досить сувора дисципліна. Учасники табору підкорюються наказам таборової старшини. Найстарший тут, звичайно ж, комендант, але головні виховні та дисциплінуючі функції виконує бунчужний. Як пояснюють у таборі, це щось на кшалт армійського сержанта. Він і виховник, і польовий командир, і перший інструктор для дітей.
Окрім них до старшини відносяться писар та обозний. Перший веде всю документацію, до того ж виконує функції таборового психолога. Обозний відповідає за весь інвентар табору. Крім цього, усі виховники проводять заняття з дітьми.
У таборі немає імен. У перший день кожен учасник отримує псевдо. Це робить пластовий табір схожим із загоном українських повстанців, які воювали поруч, але ніколи не знали імен одне одного. Таким чином, у разі потрапляння в полон, вояк не міг нікого виказати навіть під тортурами. Псевдо різноманітні — гучні та смішні, влучні та кумедні: Гарбуз, Кіт, Хорт, Блискавка, Іскра, Голопузенко. Перед звертанням обов’язково додається прикладка «друже» або «подруга»: «Друже бунчужний! Друже Гарбуз!»
Коли ми приїздимо до табору, обозний якраз проводить із дітьми початкове заняття, яке стосується їжі: пояснює різницю між природними та хімічними продуктами харчування, які продають у магазинах. Заняття має не лише теоретичну, але й практичну складову. Обозний демонструє дітям різні трави і називає їх: пижма, звіробій, деревій, безсмертник. Потім кожному дає завдання зібрати власний гербарій. Діти розходяться лісом і за деякий час повертаються. Хтось знаходить усе, що потрібно, а хтось нариває різних бур’янців.
— Ні, цього ми не п’ємо! — посміхається обозний. І відсилає ліньків на нові пошуки. — Із трав ми варимо їм чаї. Узагалі, привчаємо до самостійності. Вони самі готують їжу, самі її пробують. Пересолиш — увесь табір буде їсти те, що ти приготував!
Серед нинішніх пластунів — 70 відсотків новачків, інші вже бували в таборі один або й кілька разів. Їм уже легше адаптуватися. Новачкам доводиться призвичаюватися до насиченого життя пластового табору. Тут дуже мало часу на байдикування, кожна хвилина чимось зайнята.
— Ми не даємо їм нудитись. Телефони відбираємо в перший день. Видаємо лише раз на три дні, щоб подзвонити батькам. Якщо ті запереживають, то можуть зателефонувати до коменданта, — пояснює Євген Янкевич.
Комендант табору знайомить нас із писарем, за сумісництвом — таборовим психологом. Вона розповідає нам, що кілька років поспіль відвідувала пластовий табір як учасник. Тепер її запросили як виховника. Леся розповідає нам про те, чому вони навчають дітей.
— Це корисні мандрівні навички: основи таборування, в’язання вузлів, збирання в дорогу. У кінці зміни взагалі вивозимо їх у ліс і залишаємо там на добу. Ми, звичайно ж, здалеку контролюємо процес, але вони повинні прожити самі з мінімальним запасом їжі, із кількома сірниками та невеликим набором інструментів.
Більшу частину дня учасники займаються якимись командотворчими іграми. Під час цих розваг виявляються лідерські якості, проявляються акторські навички, розвивається логічне мислення дітей. Також у підлітків виховують почуття відповідальності не лише за себе, але й за товариша.
— Якщо ти спізнився на збірку на хвилину, то на кулаках буде стояти ввесь курінь. Отож наступного разу розумітимеш, що через тебе будуть покарані інші. І не повториш подібного вчинку, — пояснює писар.
Один із головних моментів, це те, що в пластовому таборі в дітей виховують патріотичні почуття. Там існує правило української мови: говорити іншими мовами заборонено, як і вживати лайку. Увечері під час ватри учасники разом із виховниками співають народні або патріотичні українські пісні. Крім того кожна ватра є тематичною. Учасники ставлять імпрези. Виховники дають їм тему, а кожен курінь швидко готує на неї якусь сценку. Тут сповна розкриваються акторські таланти.
Чим іще цікавий пластовий табір для пересічної дитини? Звичайно ж, тим, що тут навчають користуватися справжньою зброєю. Ну, майже справжньою. Коли ми відвідуємо табір, якраз відбуваються заняття з фехтування дворучним мечем. Щоправда, учасники замість мечів використовують свої ж кийки: так і безпечніше, і практичніше. І лише в інструктора меч справжній, довгий і гострий.
Також друг бунчужний проводить для учасників заняття зі стрільби з пістолета та арбалета. Пістолет на вигляд як справжній, тільки стріляє за допомогою балончика з газом і маленьких кульок. Учасник не просто має влучити у баночку, яку чіпляють на гілку, він спочатку пробігає кілька метрів, перекочується вперед, стає на коліно і вже потім починає стрільбу. У динаміці виглядає ефектно. Стрільба з арбалета не така вражаюча на вигляд, але не менш захоплююча. Після пострілу однієї з учасниць, подруги Полтавчанки, стріла з залізним наконечником умить пролітає десяток метрів і встряє у стовбур найближчої сосни.
Кількагодинне перебування в пластовому таборі дає чимало приводів для роздумів. Можливо, саме цього не вистачає нашим дітям для повноцінного розвитку? Адже пластуни не роблять із ними нічого незвичайного. Просто виривають їх із звичного способу життя, у якому діти, зазвичай, лише їдять, ходять до школи, гуляють та сплять. Тут їх привчають до роботи, дисциплінують, учать поважати старших. Звичайно, два тижні — мізерно малий строк для повного перевиховання, але є надія, що частина дітей поїде до пластового табору і наступного року. А якби у вас, шановні читачі, була змога відправити свою дитину до пластового табору, ви б зробили це? Чи все ж таки пожаліли і віддали б до «піонерлагерю»?
Для довідки
Пласт — українська скаутська організація. Метою Пласту є сприяти всебічному, патріотичному вихованню та самовихованню української молоді на засадах християнської моралі. Будучи неполітичною і позаконфесійною організацією, Пласт виховує молодь на свідомих, відповідальних і повновартісних громадян місцевої, національної та світової спільноти, провідників суспільства.
Пласт був створений у 1911 році, невдовзі після заснування скаутського руху Робертом Бейден-Пауелом у 1907 році, а вже 12 квітня 1912 року в Львові пластуни склали першу пластову присягу. Серед засновників організації були Олександр Тисовський, Петро Франко (син Івана Франка) та Іван Чмола. У основі назви «Пласт» лежить відповідник англійського Scout (розвідник), узятий за прикладом пластунів — козаків-розвідників.
Для досягнення виховних цілей Пласт застосовує власну унікальну методику виховання, основні принципи якої полягають у добровільності членства в організації, вихованні й навчанні через гру та працю, поступовій програмі занять і випробувань, гуртковій системі самоорганізації, заохоченні ініціативи і самоврядування, пізнанні природи й житті серед природи, підтримці спеціальних зацікавлень і здібностей дітей та молоді.
