20-го липня на місці козацького села встановили пам’ятний знак. На урочисте відкриття приїхали близько вісімдесяти колишніх жителів села.
До місця, де були Скубії, їдуть із різних куточків Новосанжарського району. Найбільше — із сусіднього Малого Кобелячка, до якого у свій час перебралася левова частка жителів села. Деякі з них не бачились десятки років. Тепер із цікавістю вглядаються в обличчя колишніх односельчан.
— Гриша, це ти? Я тебе узнала. А ти мене не пізнав? — усміхаючись допитується в лисуватого чоловіка літня бабуся.
Біля пам’ятного знаку, який уже встановили неподалік дороги, збирається гурт приблизно у вісімдесят чоловік. Багато хто привіз на відкриття своїх дітей та онуків, які вже не застали такого села як Скубії, але знають, що тут народилися та виросли їхні батьки.
Починає урочисте відкриття сільський голова Геннадій Скубій. Він звертається до земляків із вітальним словом. Говорить, що день відкриття пам’ятного знаку має стати святом для всіх колишніх жителів.
— Відтепер ви знаєте, що 20-го липня будь-якого року за будь-якої погоди на цьому місці завжди будуть збиратися вихідці зі Скубіїв, щоб згадати минуле і поспілкуватися між собою. Згодні? — питає сільський голова. Люди кивають головами.
Далі Геннадій Скубій передає слово священику отцю Олексію, який проводить освячення пам’ятного знаку. Після завершення короткої служби перед кам'яним знаком розрізають символічну стрічку. І до людей звертається представник районної влади заступник голови районної ради Микола Перерва.
— Я сам виходець із цих країв. Пам’ятаю футбольне поле, де ми грали з місцевими хлопцями, бабу Полю з її маковиками, якими вона завжди нас щедро пригощала, а ще — як усі враз переїхали до центральної садиби на Малий Кобелячок. Тому що тоді тут не було створено необхідних умов для життя людей. На сьогодні завдяки ініціативам Президента України створюються комфортні умови для проживання у всіх сільських місцевостях!
— А це вже реклама пішла! — коментує один із дядьків.
— За нинішньої влади не було закрито жодного навчального закладу! Хоча наші попередники закрили дев’ять. Ми ж, навпаки, відроджуємо в селах дитячі садки! — відзначає чиновник.
Далі присутнім розповідають бувальщину про заснування села Скубії. Роблять це Петро Іванович та Ольга Андронівна (із символічним прізвищем) Скубії. За їх словами, історія справжня і записана місцевою жителькою Любов’ю Давиденко від своєї матері. За цією чи то легендою, чи то бувальщиною, у сусідній хутір Решетили завітав козак, який їхав шукати кращої долі з розгромленої Катериною січі. Зупинившись у одного господаря, він закохався у його доньку. І не бажаючи їхати кудись далі, вирішив заснувати неподалік власне село. Викупив землі, поставив хату. Потім одружився на красуні-дівчині та оселився з нею там. Далі в них народились дітки — перші Скубії, які потім із цього села розлетілись Україною.
Село швидко розрослося і на початку ХІХ століття складалося з 70 дворів. Воно пережило революцію, голод та війну, а потім зникло. У 50-60 роках жителі Скубіїв масово переселилися до куди перспективнішого Малого Кобелячка. Тепер на згадку про село є лише пам’ятний знак при дорозі.
— Перша ідея встановити пам’ятні знаки на місці колишніх сіл та хуторів з’явилася у Валерія Решетила, — говорить голова ветеранів села Малий Кобелячок Анатолій Цепкало, — це він ходив за підприємцями, доки ті поставили знак спочатку в Решетилах, а тепер і у Скубіях.
Ідею дійсно підтримали місцеві підприємці: Григорій Півторипавло, Сергій Скубій, Віталій Олянич та Володимир Скубій, які долучилися до виготовлення та встановлення пам’ятного знаку.
Таких меценатів потрібно шукати і в інших куточках Новосанжарського району. Адже за словами відомого козацького діяча та історика Юрія Дмитренка-Думича, у Новосанжарському районі у свій час було близько 300 козацьких хуторів.
Святкування з нагоди відкриття пам’ятного знаку продовжилося в Малому Кобелячку. Там у місцевому клубі колишні мешканці Скубіїв переглянули концерт учасників художньої самодіяльності, поспілкувалися і домовилися, що обов’язково зустрінуться за рік 20-го липня у Скубіях. Точніше, на місці, де вони колись були.
